Дипломная работа на тему "Георгий Иванов (из истории русской эмиграции)"

ГлавнаяИстория → Георгий Иванов (из истории русской эмиграции)




Не нашли то, что вам нужно?
Посмотрите вашу тему в базе готовых дипломных и курсовых работ:

(Результаты откроются в новом окне)

Текст дипломной работы "Георгий Иванов (из истории русской эмиграции)":


Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра археології та спеціальних історичних дисциплін

На правах рукопису

Воробік Роман Віталійович

НЕОЛІТ ВОЛИНІ ТА ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ

Спеціальність 7.030301 – історія

Робота на здобуття освітньо-

кваліфікаційного рівня спеціаліста

студента 61 групи

історичного факультету

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Заказать дипломную - rosdiplomnaya.com

Актуальный банк готовых защищённых студентами дипломных работ предлагает вам скачать любые проекты по необходимой вам теме. Высококлассное написание дипломных работ под заказ в Екатеринбурге и в других городах РФ.

Охріменко Г. В.

Луцьк – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕОЛІТИЧНОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛІССЯ

РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТКИ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА НОСІЇВ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1. Крем’яний інвентар

3.2. Керамічні вироби та їх декорування

3.3. Житлобудівництво у племен ВНК

3.4. Розвиток господарства неолітичного населення Полісся

РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ ХРОНОЛОГІЇ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЇ КУЛЬТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Неоліт – важлива епоха в первісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі. Перехід від привласнюючих до відтворюючих форм господарства – рільництва та скотарства – становить сенс палеоекономічних змін, які отримали назву аграрної або неолітичної революції. Швидкість переходу до нових умов господарювання залежала від особливостей природних ресурсів, близькості культурних центрів. Особливістю неоліту Полісся було те, що тут ще довго привласнююче господарювання (полювання, рибальство, збиральництво) залишалося домінуючим. Господарські новації хоч і доходили сюди, але спроби займатися рільництвом не отримали розвитку аж до епохи енеоліту.

Період неоліту відзначався ще й появою керамічного виробництва, а отже змінами в побуті, культурі харчування. Завдяки особливостям форм, технології виготовлення, декоруванні виробів дослідники мають можливість розрізняти культурно-етнічну приналежність населення, що залишило певний комплекс кераміки.

В епоху неоліту на Волині вперше на теренах України з’являється новий вид виробництва – ткацтво.

Цей час характеризувався також подальшим розвитком вкладеневої техніки: використанням у рільничих та мисливських знаряддях мікролітів – трапецій, вкладенів. В обробці каменю з’являється шліфування, розпилювання, використовуються сокири, тесла, зернотерки, куранти.

У названий період на родючих лісах Волині проживало рільничо-скотарське населення Дунайської культури з керамікою, прикрашеною лінійно-«нотним» орнаментом, яка мала південне походження; на Поліссі ж мешкали автохтонні мисливці та рибалки волинської неолітичної культури. Носії зазначених культур населяли Західну Волинь та Волинське Полісся протягом багатьох століть – від середини V тис. до н. е. Вони мали різне походження і значно відрізнялися між собою за складом матеріальної культури, заняттями, обрядом поховання, а також антропологічно.

Серед неолітичних культур України Волинь була окремим своєрідним регіоном, який знаходився на стику двох великих культурних масивів – східного, значною мірою лісового населення з гребінцево-накольчастою керамікою, та культури з лінійно-стрічковою керамікою, що поширювала в помірно-кліматичній зоні Європи культурні імпульси Близького Сходу.

Волинська неолітична культура була периферійно віддалена від основного центру її походження і перебувала переважно в оточенні етнічно чужого населення. Досліджувана культура межувала на півночі (в Поприп’ятті) з німанською культурою, на північному сході – зі східнополіською, на сході (в басейні р. Тетерів) – із києво-черкаською. Останні дві, як і волинська неолітична, належать до дніпро-донецьких культур. На заході, на території земель Польщі, перебували носії гжебикової та німанської культур. Тобто ВНК на ранньому етапі розвитку була західним ареалом поширення населення з гребінцево-накольчастою керамікою.

У той час як на лівобережжі Прип’яті (територія Білорусі) роботами В. Ісаєнка, М. Чернявського, в Подністров’ї – В. Даниленка, Т. Пассек, К. Черниш, В. Маркевича, Т. Ларіної, на Київському Поліссі – Д. Телегіна та О. Титової вивчення неолітичних пам’яток відбувалось інтенсивно, Волинське Полісся довгий час залишалося недослідженим. Питання особливостей господарського укладу волинської неолітичної культури, топографічні умови розміщення її пам’яток, знарядь праці, кераміки, житлобудівництва також донедавна були нез’ясованими. Проте значення цієї території в неолітизації, етнокультурних процесах Східної Європи було важливим.

В останні два десятиліття сталися значні зміни у вивченні неолітичних пам’яток Північно-Західної України: відкрито понад 70 пам’яток епохи неоліту, на шести з них проводилися розкопки. Отже, важливим завданням стало узагальнення накопичених матеріалів ВНК, всебічний аналіз усіх наявних відомостей та особливостей матеріально-культурних проявів, вивчення взаємовідносин носіїв цієї культури з іншими племенами. Цим обумовлюється актуальність даного дослідження.

Метою роботи є вивчення матеріально-культурної специфіки населення Полісся з гребінцево-накольчатою керамікою.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

1) вивчення досліджених на Поліссі пам’яток волинської неолітичної культури;

2) узагальнення даних про господарство, крем’яну індустрію, кераміку, житлобудівництво населення ВНК;

3) дослідження контактів носіїв волинської неолітичної культури та їх ролі у загальноєвропейських процесах неолітизації;

4) визначення хронології та періодизації волинської неолітичної культури на основі порівняльного аналізу посуду.

Об’єкт дослідження — життєфункціональні процеси в добу неоліту на території Волинського Полісся.

Предмет дослідження — матеріальна культура племен ВНК.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються періодом існування пам’яток волинської неолітичної культури – 5800-3300 рр. до Р. Х.

Територіальні межі охоплюють Волинське (північ Волинської, Рівненської і частина Житомирської областей) і Мале (частина Хмельницької, Львівської та Рівненської областей) Полісся.

Наукова новизна роботи. У цій праці узагальнено матеріали з широкомасштабних розкопок на поселеннях волинської неолітичної культури (Оболонь, Новосілки, Великий Мідськ, Коник, Крушники), поховання (Великий Мідськ). Досліджено колекції крем’яних та керамічних виробів, прослідковано устрій жител цієї культури, належність крем’яного інвентаря до двох типів: яніславицької традиції та типу Вижівка; на основі порівняльного аналізу кераміки з’ясовано хронологічні межі та періоди існування неолітичних пам’яток Полісся. Підтверджено припущення дослідників В. Даниленка, Д. Телегіна про можливі контакти носіїв Дунайської та волинської неолітичних культур, що прослідковується у змішаних типах кераміки (Луцьк, Цумань, Моства), а також у широкому розповсюдженні навичок землеробства на Волинське Полісся (Оболонь, Новосілки, Розничі, Коник, Крушники) і навіть за Прип’ять, у басейни Піни та Ясельди (Мотоль, Глинно). Це з’ясувалося при визначенні відбитків культурних злаків на неолітичній кераміці.

У роботі використані різні методи дослідження, а саме: порівняльно-типологічний, стратиграфічний, а також комплексний, який дає змогу здійснити перехід від вивчення конкретних пам’яток до культурно-історичних узагальнень.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. У вступі визначено актуальність теми, мету, завдання, об'єкт, предмет, наукову новизну, хронологічні та територіальні межі дослідження. У першому розділі висвітлюється історія дослідження неолітичного населення Полісся. У другому – характеризуються пам’ятки волинської неолітичної культури. Третій розділ присвячений аналізу матеріальної культури населення ВНК. У четвертому розділі розглядаються питання хронології та періодизації культури. У висновках підведено підсумки наукового дослідження. Дане дослідження супроводжується додатками.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕОЛІТИЧНОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛІССЯ

Пам’ятки волинської культури розміщені в межах Волинського (північ Волинської, Рівненської і частина Житомирської областей) і Малого (частина Хмельницької, Львівської та Рівненської областей) Полісся. На думку деяких дослідників, ця культура займала все Правобережжя Прип’яті, включно з Київським Поліссям, а окремі її пам’ятки поширювались і на територію Білорусі (лівий берег Прип’яті), в область німанської та східнополіської культури.

Раніше пам’ятки цієї культури Д. Телегін визначав як києво-волинський варіант дніпро-донецької культури [Телегін, 1968, с. 91]. Археологи зі Львова називали її культурою гребінцево-накольчастої кераміки [Свєшніков, Нікольченко, 1982, с. 9; Мацкевой, 1987, с. 109].

О. Титовою, Г. Охріменком неолітичні пам’ятки цього регіону виділено в окрему культуру [Титова, 1985, с. 16], що стало можливим завдяки значному накопиченню матеріалів, одержаних у ході робіт В. Пясецького, Л. Залізняка, Г. Охріменка та інших дослідників [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64-77; Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73; Охріменко, Середюк, 1988. – С. 85–93; Конопля, 1988, с. 98–99; Охрименко, 1986а, с. 322; Охрименко, 1984а, с. 311–312; Охрименко, 1981, с. 297; Охрименко, 1987, с. 387–388].

Початки історії дослідження неоліту Волинського Полісся сягають першої третини XX століття. 1901 р. датується згадка В. Антоновича про неолітичні матеріали, знайдені біля сіл Вижва та Ново-Угрузьке. В 1931–1934 рр. Я. Пастернак, Я. Фітцке, К. Пшемиський, Т. Сулімірський, О. Цинкаловський виявили понад 20 пам’яток епохи неоліту в межах Волинської та Рівненської областей (список подаємо за сучасним адміністративно-територіальним поділом): Антонівка (Луцького району), Маюничі, Рафалівка (Володимирецького району), Галина Воля (Старовижівського району), Головно (Любомльського району), Копилля (Маневицького району), Лахвичі, Ветли, Невір (Любешівського району), Перевали (Турійського району), Піски Річицькі (Ратнівського району), П’ятидні (Володимир-Волинського району), Старосілля (Іваничівського району) та інші. Проте жоден з авторів не подав докладного опису виявлених матеріалів. Більша частина зібраного втрачена під час війни, решта зберігається в музеях Львова та Варшави. Ці матеріали залишаються майже не опрацьованими. Визначення окремих з них викликає сумнів [Археологічні пам’ятки..., 1981, с. 166–167].

Чимало пам’яток із гребінцево-накольчастою керамікою епохи неоліту відкрито після війни І. Русановою. Вона зібрала матеріали біля сіл Іванчиці, Великі Телковичі Зарічнянського району та Мульчиці Володимирецького району Рівненської області.

Значну колекцію своєрідних неолітичних матеріалів здобуто у 1948 р. завдяки розкопкам І. Левицького на торфовищі Моства [Левицький, 1952]. Звіт про ці роботи підготувала В. Митрофанова, яка 1963 р. на поселенні ВНК у гирлі р. Гнилоп’ять дослідила неолітичну пам’ятку і відкрила майже все поселення (426 м2 площі) та чотири скупчення матеріалу, ймовірно, від жител. При цьому знайдено чимало кераміки з гребінцевим орнаментом та рядами відтисків нахиленою округлою паличкою. Деякі посудини графічно реставровано. Серед знахідок – півсферична чаша, дуже подібна до ранніх виробів КЛСК. Її виявлено серед залишків прямокутної споруди площею 32 м2. Там же – сліди двох вогнищ діаметром 0,7 та 0,6 м, один розвал біконічного горщика ВНК. Із 3600 знайдених кременів – 435 знарядь праці [Неприна, 1969, с. 134–139].

Ю. В. Кухаренко у 1957–1958 рр. обстежував пам’ятки Половлі Володимирецького району, Лахвичі, Люб’язь Любешівського району, Головно Любомльського району та інші [Кухаренко, 1962, с. 1–24].

І. Свєшніков у 1969 р. виявив пам’ятки з гребінцево-накольчастою керамікою біля сіл Висоцьк Дубровицького району та Хотин Рівненського району Рівненської області [Свєшніков, Нікольченко, 1982, с. 57, 102].

В. Пясецький у 1974–1981 рр. знайшов сліди поселень біля торфовища Корма Олевського району, поблизу с. Рудня Озерянська (Житомирщина) [Пясецький, 1979, с. 46–60]. На околиці смт Славута Хмельницької області виявлено розвал конусоподібного неолітичного горщика, орнаментованого рядами відтисків нахиленою паличкою. На його внутрішніх стінках помітні сліди червоної вохри. В. Пясецький відкрив також розвіяні дюнні багатошарові поселення та стоянки поблизу сіл Рудня й Лютинськ Дубровицького району Рівненської області, ряд інших пам’яток, обстежених згодом Г. Охріменком.

Розвал горщика ВНК з багатою орнаментацією (рядами наскрізних проколів, паралельними рядами відтисків нахиленою паличкою, косою штриховкою) виявлено експедицією Д. Телегіна та Р. Грибовича в 1974 р. біля с. Нобель Зарічнянського району Рівненської області [Охріменко, Середюк, 1988, с. 91]. Л. Залізняк у 1988 р. біля с. Омит цього ж району знайшов верхню частину профільованого великого широковідкритого тонкостінного горщика коричневого кольору зі значною домішкою рослинності та орнаментом з прокреслених ліній. У середній і нижній частині течії Стиру завдяки розвідкам О. Середюка відкрито поселення Коник та інші пункти.

Значні пошукові роботи в межах басейну Прип’яті проводив у 70-ті роки білоруський археолог В. Ісаєнко, який знайшов або повторно обстежив рештки поселень ВНК біля сіл Острів’я, Пульмо, Світязь, смт Шацьк – Шацького, Кримно, Дубечно – Старовижівського, Заболоття, Тур, Самари – Ратнівського, Ветли, Лахвичі, Дольськ, Люб’язь, смт Любешів – Любешівського районів Волинської області та Переволоки, Сенчиці, Неньковичі – Зарічнянського району Рівненської області [Исаенко, 1976].

Важливе значення для розуміння шляхів розвитку волинської неолітичної культури мали дослідження І. Михальчишина, проведені на Мозирському Правобережжі Прип’яті (Білорусь), де біля сіл Мірабелі, Личижевичі було зібрано значну колекцію пізньонеолітичної кераміки.

Велику кількість слідів поселень ВНК виявив за останні роки В. Конопля в межах Ківерцівського та Рожищенського районів Волинської області; значні розкопки (616 м2 площі), проведені ним на пам’ятці Носачевичі, дали 536 кременів і 76 уламків кераміки [Конопля, 1988, с. 98–99].

В. Ісаєнко досліджував велике поселення раннього періоду ВНК біля с. Сенчиці Зарічнянського району на Рівненщині, відкрите у 1966 році [Исаенко, 1976а, с. 42, 43]. Ним зібрано 210 фрагментів кераміки (7–8 посудин), а також кількасот пластин та інших знарядь із кременю. Посудини приземкуваті, гостродонні; у їхньому «тісті» помітна значна домішка рослин. Орнаментувалися вони рядами насічок, лініями, косою штриховкою. Там же проводилися роботи експедицією Л. Залізняка.

Комплекс кременів (295 виробів) та кераміку з гребінцево-накольчастим орнаментом зібрав І. Свєшніков на пам’ятці Баранне-ІІ, за 1,5 км на північний захід від с. Баранне Радивилівського району Рівненської області [Мацкевой, 1987, с. 109–114].

Важливі роботи з вивчення ВНК проведено у 70–80-х рр. на Житомирщині В. Пясецьким, Л. Залізняком, В. Круцом. Так, В. Пясецьким у 1971, а В. Круцом у 1973 р. на правому березі р. Злобич, при впадінні її в р. Ірша, за 2 км на північний захід від с. Мелені Коростенського району розкопано 60 м2 площі поселення. Тут у північній та північно-західній частині розкопу (на глибині 1 м) відкрито заглиблення овальної форми розміром 3,6x3,4 м, яке, мабуть, залишилося від землянки. Вхід до неї розташований з південного боку. Крім цього об’єкта, було виявлено ще сім заглиблень овальної форми розміром від 0,6x0,7 м до 1x1 м, опущених у жовтий материковий пісок на глибину 0,1–0,2 м. Добута колекція кременів складалася з 554 виробів, у т. ч. одноплощинних і двоплощинних нуклеусів, різців, стількох же скребків, сокирок, клинів, стругів, проколок тощо. Цікаво, що мікролітичних виробів тут не знайдено зовсім. Кераміка представлена тонкими фрагментами з рослинною домішкою, орнаментована гребінцем та відтисками розмочаленою паличкою [Залізняк, Пясецький, 1980, с. 75–82].

Інший пункт із мезолітичними та неолітичними матеріалами відкрив В. Пясецький у 1974 р. біля с. Рудня Озерянська. Він складається з восьми стоянок. Експедицією Інституту археології під керівництвом Д. Телегіна у 1977 р. тут виявлено ще низку пам’яток: Корма 1, 1а, 16, 26, 4. Комплекс кременів зі стоянки Корма 16 містить понад 3000 знахідок – 8 конічних нуклеусів, 381 ножеподібну пластину, 10 косих вістер із мікрорізцевим сколом, 11 мікрорізців, 14 високих та середніх трапецій, 11 скребків і 3 різці [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64–77]. Д. Телегін відніс його до дніпро-прип’ятської мезолітичної культури. Але, на нашу думку, він може належати і до неоліту (хоч кераміки там і не виявлено) або ж до мезоліту яніславицької культури (з огляду на великі розміри трапецій).

На стоянці Корма-І закладено чотири шурфи розмірами 2x1 м, у яких на глибині 0,3–0,5 м знайдено крем’яні знаряддя та кераміку з домішкою трави і декором із відтисків гребінця, прокреслених ліній та вдавлень. Тут працювала ще одна експедиція Інституту археології, під час роботи якої до розколу, закладеного В. Пясецьким, було приєднано ще один, площею 52 м2. Розкопками добуто 5021 кремінь, у тому числі 257 знарядь, серед яких є серія яніславицьких вістер, одноплощинні та двоплощинні нуклеуси, багато пластин та знарядь на них. Крім вістер, є трикутники, мікрорізці. Керамічний комплекс складають фрагменти неолітичної кераміки, яку поділено на три групи. Перша з них – з рослинною домішкою й орнаментом із гребінця та наколів. Інша група пізніших виробів мала домішку жорстви та плоскі денця. Є тут і уламки пізньотрипільських посудин. У цьому ж пункті знайдено половину пряселця, форма якого нагадує трипільські вироби, але оздобленого типовим для ВНК орнаментом з рядів (навхрест) відтисків нахиленою округлою паличкою [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73]. Ця знахідка може свідчити про початок прядіння і, можливо, ткацтва на Поліссі, що могло статися приблизно в кінці III тис. до н. е. під впливом пізньотрипільської культури.

Ще одне неолітичне поселення виявлене Л. Залізняком та С. Балакіним на правому березі р. Уж, в урочищі Прибір Христинівський, навпроти с. Христинівка Народицького району Житомирської області. Пам’ятка отримала назву Крушники. Тут, у зачистці краю плато та в розкопі площею 36 м2 знайдено 2384 кремені, з яких 66 мають вторинну обробку. Серед мікролітів – яніславицьке вістря, мікрорізці. Віднайдену там же значну колекцію кераміки поділено на дві групи. У першій домішкою в «тісті» є трава та шамот. Орнамент складають ямки, нанесені часто розмочаленою паличкою (35), гребінець (27), наколи (2), насічки (3), прогладжені лінії. У другій групі, крім рослинності, присутній потовчений кварц. Цю пам’ятку віднесено до першої половини IV тис. до н. е. , хоча наявність домішки жорстви в кераміці другої групи може вказувати на більш пізній час її появи. Розкопки на стоянці Крушники проводилися в 1983 році. У 1984 р. Г. Охріменко виявив і розкопав тут житловий об’єкт із заглибленим вогнищем та крем’яними виробами і розвалами двох орнаментованих «копитцями» горщиків [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73].

Л. Залізняк та С. Балакін відзначили в комплексах кременю неолітичних поселень Житомирщини риси яніславицької та кукрецької мезолітичних культур [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 73].

Пошуки пам’яток епохи неоліту проводяться Г. Охріменком із 1975 року. За цей час відкрито більше 40 нових пунктів ВНК. У 1979 р. експедицією Інституту археології (керівник Д. Телегін) здійснювався огляд та шурфовка деяких із них в урочищах Токуча Гора (с. Розничі), Гута (с. Великий Мідськ), Вовче (с. Майдан-Липно), Шепель (с. Мала Осниця) [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64–77].

У наступні роки здійснено розкопки багатошарової пам’ятки Великий Мідськ, поселень Вижівка, Новосілки (урочище Стрічено), Мала Осниця (урочище Оболонь), хутір Коник [Охрименко, 1983, с. 303; Охріменко, Середюк, 1988, с. 85-93; Охріменко, 1993б, с. 8–9] (Табл. 1).

Пам’ятка Великий Мідськ (Костопільський район Рівненської області) розміщена за 4 км на захід від села, на овальному дюнному підвищенні, що прилягає до великого (2,5x1,5 км) торфовища. Тут було закладено розкоп (200 м2), а північніше ще один, менший (4x6 м), на місці неолітичного поховання. В першому з них виявлено матеріали фінального палеоліту, мезоліту, фрагменти неолітичних горщиків і знахідки пізніших часів.

На поселенні Новосілки (Маневицький район Волинської області) розкопки розпочато у 1981, а закінчено в 1994 році. Кількома розкопами досліджено площу близько 1000 м2 і виявлено залишки декількох жител, котрі простежуються лише за концентрацією знахідок і вогнищевих ямок або вуглинок.

На пам’ятці Оболонь, розташованій, як і поселення Новосілки, в середній течії Стиру, розкопками 1985–1987, 1993 рр. розкрито 346 м2 площі і зібрано значний матеріал, що походить із неолітичних жител, які так само вдалося зафіксувати лише за знахідками. Вціліла частина поселення повністю розкопана.

Хутір Коник (верхів’я Стиру) розташований південніше смт. Зарічне Рівненської області. Тут відкрито 80 м2 площі, зібрано кераміку та кремені. У «тісті» керамічних виробів поряд з рослинністю є домішка жорстви. Всього ж Г. Охріменко дослідив на Поліссі 1650 м2 площі.

Пам’ятка Вижівка розміщена в Старовижівському районі Волинської області на лівому березі р. Вижівка. Тут розкопками 1982 та 1994 рр. досліджувалося житло, яке датуємо докерамічним неолітом. Воно заглиблене, значних розмірів, приблизно 10x4 м.

Хоч загалом територію поширення ВНК ще не зовсім визначено, все ж з’ясовано, де проходить її північний кордон і межа з німанською культурою. Але наскільки поширювалися пам’ятки ВНК у Західному Побужжі, Малому Поліссі, як глибоко проникали в лесову зону Лісостепу, маємо надію встановити в майбутньому.

Потребує відповіді й питання, на основі якої культури сформувалася ВНК. Проведені раніше розвідки й розкопки дозволили з’ясувати, що частина поселень мають крем’яний інвентар, близький до яніславицької мезолітичної культури [Зализняк, 1984, с. 97–99], на інших пам’ятках мікроліти представлені лише трапеціями. Це може означати, що субстрат, на якому формувалася ВНК, був неоднорідний [Охріменко, 1993в, с. 92–95].

Немає поки що повної ясності й стосовно господарської діяльності носіїв цієї культури. І хоч рибальських знарядь на Волинському Поліссі досі не знайдено, розташування поселень у місцях, зручних для рибальства, засвідчує, що це була одна з головних галузей господарства цього неолітичного населення лісової зони. Виявлені ж, часто у великих кількостях, мисливські мікроліти підтверджують гіпотезу про заняття полюванням. Збиральництво носило, очевидно, допоміжний характер [Охріменко, 1993, с. 27–28; Охріменко, 1991, с. 8–11].

Мало поки що даних і про поселення ВНК, кількість будівель, їх розташування. В процесі розкопок встановлено, що вони були невеликі: з двох-чотирьох хат. Житла, певно, мали чотирикутну форму з кількома більшими та меншими вогнищами. Будівлі часто розташовувались уздовж лінії берега. Цілком імовірно, що поселення не були постійними, але мешканці спорадично поверталися на місця попереднього проживання [Охріменко, 1993б, с. 8–9].

На початковому етапі вивчення ВНК недостатньо було відомостей щодо особливостей гончарних виробів. Розкопки поселень дозволили зібрати значну колекцію кераміки, на основі якої встановлено її основні риси: тонкостінність, гостродонність, специфіку форм та орнаменту [Охріменко, 1994а, с. 90–93; Охріменко, 1997, с. 87–102; Кучінко, Охріменко, 1995, с. 24].

Важливим також є питання хронології і періодизації ВНК. Аналіз кераміки з різних поселень показав, що вона істотно різниться між собою за формами та технологією виготовлення, домішкою рослин та жорстви, відзначається ускладненістю форм у пізніших виробах. На цій підставі кераміку пам’ятки було поділено на три періоди. Рання кераміка тонкостінна, з рослинною домішкою мала відбитки зернівок культурних рослин, запозичених від сусідньої культури Лінійно-стрічкової кераміки. Остання з’явилася на Волині приблизно в середині V тис. до н. е. Цим же часом, використовуючи періодизаційні схеми Д. Телегіна, В. Ісаєнка та О. Титової, датуємо і ВНК. На кераміці стжижівської та тшинецько-комарівської культур трапляються елементи орнаменту ВНК. Враховуючи це, а також хронологічні розробки для сусідніх культур (дніпро-донецького кола, німанської) припускаємо, що рештки населення ВНК доживають до початку II тис. до н. е. Це ж підтверджують і стратиграфічні дані.

РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТКИ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Неолітичні пам’ятки волинської культури поширені на Правобережжі Прип’яті та Малому Поліссі в басейнах більших та менших річок – приток Прип’яті, а також деяких, зазвичай неглибоких, озер. Пам’ятки ВНК складалися переважно на місцевій субстратній основі внаслідок культурних імпульсів з Подніпров’я – основного ареалу формування старожитностей дніпро-донецької культурної спільноти, які, в свою чергу, складалися під впливом БДК.

Зандрова територія Полісся відзначається низинністю, значною заболоченістю (в давнину площа боліт могла досягати 500 тис. га), лісистістю, різними типами ґрунтів, наявністю великої кількості річок (73), озер (250). Зими відзначалися не особливо низькими температурами, а літо – теплом. Більша частина території суші могла бути вкрита лісами (на даний час – наближено 40% площі).

На піднесених над водоймами піщаних пагорбах – дюнах і розміщені поселення та короткочасні сезонні стоянки атлантичного періоду епохи неоліту [Долуханов, 1979, с. 133, 134; Пясецький, 1975, с. 63]. Загальна кількість пунктів з неолітичними матеріалами перевищує 100, але більшість із них зруйнована видувами, кар’єрними вибираннями піску тощо або ж є залишками сезонних короткочасних жител (стоянок), тобто великих поселень зі значною кількістю одночасових матеріалів тут майже не виявлено (Додаток 1). Це може свідчити про малочисельність населення того часу, яке об’єднувалось у невеликі мисливсько-рибальські общини. Воно вело рухливий спосіб життя, що зумовлювалось особливостями продовольчої бази.

Крем’яний інвентар досліджуваних поселень (Новосілки, Оболонь, Коник, Вижівка, Великий Мідськ) має двоякий характер: комплекси окремих поселень подібні до яніславицької культури епохи мезоліту, інші – типу Вижівка. На цій підставі припускаємо складання місцевого неоліту на основі мезолітичного населення яніславицької традиції та автохтонного (тип Вижівка).

Пам’ятка Вижівка складалася з кількох жител, від яких, внаслідок кар’єрного вибирання піску, залишилися незначні частини. Неолітичної кераміки тут не виявлено, тому поселення, ймовірно, належить до мезоліту або до епохи докерамічного неоліту.

Далі наведемо приклади різних типів поселень та їх комплексний опис.

Поселення Новосілки. Поселення Новосілки розташоване за 1,5 км на південь від с. Новосілки Маневицького району Волинської області між брукованою дорогою та лівим корінним берегом р. Стир. Берег тут має пологий нахил до заплави, висота його досягає 5–6 м. Поселення відкрите Г. Охріменком у 1976 р., розкопувалось у 1981–1994 роках. Площа його становить 100x40 м. Досліджено всього близько 1000 м2. Більша половина пам’ятки зруйнована земляними роботами в Першу світову війну, кар’єрним вибиранням піску та під час будівництва дороги. В межах поселення і поряд трапляються окремі знахідки бронзового віку та періоду Київської Русі.

Досліджена площа міститься в межах п’яти розкопів (Додаток 2). Перший розкоп розташований на вищій (на 1–1,5 м) ділянці. Тут, на порівняно невеликій площі (12x4 м), зафіксовано чотири розміщених півколом невеликих вогнищевих ями. їх розміри в см (Д – діаметр, В – глибина): № 1 – Д-55, В-50, № 2 – Д-40, В-30, № 3 – Д-20, В-15, № 4 – Д-15, В-10. Відстань між ямами становить 0,8 м між № 1 та № 2, 5 м між № 2 та № 3, 8 м між № 3 та № 4. В їх заповненні були вуглинки, навколо перших двох знайдено багато кераміки. Можливо, в них ставили горщики для приготування їжі. Поряд з ямами сконцентровані також крем’яні знаряддя та відходи крем’яного виробництва. Подібна яма з таким же комплексом знахідок була знайдена на південній околиці с. Балаховичі. Допускаємо, що тут ми маємо залишки від жител, всередині яких і були ці невеликі вогнища. Не виключено, що окремі з них жінки й діти могли підримувати й за межами житлових споруд (наприклад у літній період).

Більші об’єкти, можливо, мали кілька вогнищевих ям. На поселенні Новосілки великих заглиблень вогнищевих ям не знайдено, тому говорити про певний тип споруд важко. На місці ям № 1 та № 2 стратиграфія така: 10см – шар сірого надувного піску, 10 см – темно-бурий гумус, 20 см – світло-коричневе підґрунтя (Додаток 3). Біля ямки № 3 надувний пісок відсутній, шар гумусу коливався від 5 до 15 см, підґрунтя дорівнювало 35–40 см. У північній частині розкопу № 3 (найвище місце) гумус становив 20 см, а підґрунтя – 0,5 см. Стратиграфічні умови залягання знахідок (у середній, верхній, рідше – нижній частині підґрунтя), як і склад знахідок загалом, дають змогу визначити пам’ятку як одночасову.

На неолітичному поселенні Новосілки зібрано виразну колекцію кераміки – 192 фрагменти (Додаток 4-6). Технологічні особливості переважної її більшості такі: тонкостінність (3–8 мм), середня домішка рослинності в тісті, середня або незначна домішка піску (домішка жорстви помітна лише на кількох уламках); в окремих фрагментах є домішка шамоту. Майже вся кераміка має рівно пригладжену з обох боків поверхню. Частина виробів прогладжувалася із зовнішнього і внутрішнього боків (можливо, це робилось орнаментиром). Колір кераміки – коричневий, сіро-коричневий, рожевий, усередині часто темний.

Зібрані на поселенні фрагменти належали щонайменше 38 посудинам. Форми їх такі: біконічні – 3–4, із S-подібним профілем – 2–3, конусовидні – 3. Краї вінчиків рівно зрізані або заокруглені чи потовщені. Дно кругле або гостре. У збірці є 45 уламків посуду з орнаментом.

Фрагмент верхньої частини профільованого горщика прикрашений рядом наколів під вінчиком. Інший уламок вінчика, крім наколів з обох боків під краєм зрізу, мав ще й сітчасту орнаментацію. Чи були тут інші елементи декору, сказати важко.

У збірці кераміки з Новосілок лише один зразок орнаменту з крупних вм’ятин у нижній частині великого горщика.

Таблиця 1

Елементи орнаменту кераміки з неолітичних поселень Новосілки та Оболонь

--------------------------------------------------
№ п/п | Орнамент | Новосілки | % | Оболонь | % |
---------------------------------------------------------
1 | Гребінець | 8 | 4,2 | 56 | 16,5 |
---------------------------------------------------------
2 | Нахилені вм’ятини – «копитця» | 6 | зд | 6 | 1,8 |
---------------------------------------------------------
3 | Проколи, наколи під зрізом вінця | 12 | 6,3 | 20 | 5,9 |
---------------------------------------------------------
4 | Коса штриховка («сітка») | 5 | 2,6 | 15 | 4,4 |
---------------------------------------------------------
5 | Похилі насічки | 3 | 1,6 | 30 | 8,8 |
---------------------------------------------------------
6 | Прямі лінії | 5 | 2,6 | 5 | 1,5 |
---------------------------------------------------------
7 | Всього з орнаментом | 39 | 20,4 | 132 | 38,9 |
--------------------------------------------------------- --------------------------------------------------

Верхня частина деяких посудин звужувалася до середини, тобто вони мали конусоподібну форму. Більшість денець були, напевне, гострі.

Переважна більшість горщиків прикрашена під зрізом вінця глибокими наколами (характерна особливість волинської неолітичної кераміки). Але іноді наскрізні проколи робилися в середній частині посудини. Рідко у верхній частині виробів є додатковий орнамент, наприклад гребінцевий. Ці відтиски часто нанесені вертикально. Але в основному на кераміці панує горизонтальна поясність декору з рядів «копитець» чи насічок. Сітчастий та лінійний орнаменти наносилися тонкими і товщими орнаментирами. На кількох фрагментах посуду є відбитки зернинок рослин.

Крем’яні вироби з Новосілок залягають в однакових з керамікою стратиграфічних умовах і становлять, безсумнівно, одночасний неолітичний комплекс. При зіставленні крем’яних виробів поселення Новосілки зі знаряддями аналогічних поселень можна виявити локальні особливості, пов’язані з традиціями чи специфікою місцевих умов, що впливали на господарську діяльність.

Комплекс крем’яних виробів поселення Новосілки має чітко виражений яніславицький характер.

Майже всі нуклеуси з поселення Новосілки одноплощинні з рівною або ледь скошеною площадкою. Пластини, одержані з них, мають правильну форму (Додаток 9).

Частка знарядь у комплексі кременів з Новосілок порівняно висока – вона становить 20%. Пластин з ретушшю серед них – 7,7%. Пластин без обробки у збірці кременів теж багато – 12%. Пластини з ретушшю (131) кількісно переважають відщепи з повторною обробкою – 110. Подібна картина простежується і в колекції знарядь з поселення Коник, про яке детальніше йтиметься далі, де кремінь так само має яніславицький вигляд: пластин з ретушшю – 44%, а відщепів – 42%. На пластинах чи їх уламках формувалася переважна більшість інших знарядь (див. табл. 1).

Наконечниками до стріл були уламки пластин – трапеції (Додаток 8). У збірці мікролітів є частина яніславицького трикутника – рідкісна знахідка на неолітичних поселеннях. Цілих наконечників яніславицького типу мало, є лише уламки та незакінчені чи невдалі екземпляри. Ці вироби виготовлялися в мікрорізцевій техніці і мали підретушовану основу. Знайдено сім трапецій різної форми (високі, малих розмірів, асиметричні), що може свідчити про їх різне призначення або неодночасність виготовлення. Є також досить значна збірка мікрорізцевих сколів – більших і менших – та один невдалий злам. Збірка включає два скобелі. Один з них нечітко виражений, можливо, незакінчений, на малій пластині з бічною та крайовою обробкою.

Серед пластин вирізняються знаряддя, які можна, хоч і з застереженнями, віднести до типу вкладенів. Вони мають наближену до сегментованої форму, ретушовку суцільну чи з боку спинки. Зв’язку з тим, що на поселенні Новосілки знайдена неолітична кераміка з відбитками культурних рослин (горох та пшениця м’яка), слушно припустити, що ці вироби могли мати стосунок до землеробства, наприклад, слугувати вставними частинами до серпів. Не виключено, що для зрізування рослин використовувалися пластини більших розмірів з навмисною ретушшю чи ретушшю утилізації. Великі пластини без оправ могли використовуватися для зрізування трави.

Своєрідними є дві широкі пластини з притуплюючим ретушуванням одного боку. Їх протилежний гострий край свідчить, що вам були призначені для різання.

У Новосілках, як і на деяких інших неолітичних поселеннях Полісся, де виявлено крем’яний інвентар яніславицького типу, помічені відщепи невеликих розмірів із притуплюючим ретушуванням країв. Деякі з них більші. Призначення їх встановити важко. Аналогії знаходимо, наприклад, в яніславицьких комплексах Польщі.

Колекція різців включає знаряддя виготовлені на пластинах (серединні різці) та на відщепах – серединно-бокові, бокові та серединні.

Найчисленнішими знаряддями у поселенні Новосілки є скреблоподібні вироби та скребки, типові для яніславицької культури Польщі [Коzłowski, Коzłowski, 1977, S. 233–234]. Ці вироби разом зі знаряддями типу рабо становлять чималу серію і в цьому комплексі. Скребки, переважно середніх розмірів, виготовлялися на пластинчастих відщепах та відщепах, і віднести їх можна до кінцевих, яких більшість, або підокруглих. Є скребки великих розмірів різноманітної конфігурації. На великій пластині був сформований лише один скребок. Можливо, він належить до пізнішого часу.

Важливою особливістю збірки знарядь є невелика кількість та недосконала технологія виготовлення сокир-макролітів. Вони або середніх, або невеликих розмірів. Сформованo ці знаряддя крутою бічною оббивкою та поперечним сколом для одержання пологої робочої частини.

У комплексі цікавою є також колекція проверток. Три з них – на пластинах, одна – на відщепі. Верхня бічна їх частина підретушована.

Отже, комплекс знарядь поселення Новосілки, маючи загалом яніславицький вигляд, вирізняється великою кількістю специфічних пластин, виробами, що нагадують вкладені, яніславицькими наконечниками та мікрорізцевими сколами, що супроводжували їх виробництво, численними і різноманітними скребками та скреблоподібними знаряддями, проколками. Вони вказують на заняття їх власників мисливством, рибальством, збиральництвом (великі пластини), обробкою шкір та виготовленням із них одягу. При цьому дивує недосконала технологія виготовлення та мала кількість рубальних інструментів для заняття землеробством, про яке судимо з відбитків зернівок культурних рослин та наявності ріжучих знарядь (вкладенів, пластин), адже потрібні були сокири для вирубування та обробки дерев.

Крем’яний інвентар поселення Новосілки має найближчі аналогії у знаряддях пам’ятки Коник, що розташована в пониззі Стару. Значна кількість знарядь на пластинах, форми скребків, різців на обох поселеннях мають яніславицький вигляд. Проте в кераміці з Коника домінуючим орнаментом є вертикальні або горизонтальні ряди косо поставлених насічок, а на виробах з Новосілок переважає гребінцевий орнамент. Є певні відмінності і в технології виробництва посуду: у кераміці з Коника менша, ніж у кераміці Новосілок, домішка трави, проте більше крупного піску, а в окремих виробах – навіть жорстви. Ці особливості дають можливість припускати, що поселення хутір Коник пізніше, ніж Новосілки.

Поселення Оболонь. Неолітична пам’ятка Оболонь розташована на відстані 3 км на захід від околиці с. Мала Осниця Маневицького району Волинської області в урочищі Оболонь, на правому корінному березі р. Стир (права притока Прип’яті). Берег річки в цьому місці робить крутий вигин і підвищується над заплавою на 1,5–2 м. Поряд – водойми стариць (Додаток 11). Поселення відкрите Г. Охріменком у 1984 р., а в 1985-1987, 1993 рр. на ньому проводилися розкопки. Воно має площу 150х40м. Культурний шар на одну третину знищений силосними ямами, міжвоєнними забудовами. Крім неолітичних матеріалів, тут знайдено небагато кераміки мідного, бронзового та залізного віків: волино-люблінської, тшинецько-комарівської культур тощо. Охоплена розкопками площа становить 346 м2. Стратиграфія виявилася такою: 0,3 м – шар гумусу, 0,2–0,4 м – буре підґрунтя. Материк та верхні шари складені не лише з піску, а й із суглинкових відкладів. Дослідження проведено на п’яти розкопах. Більший із них простягається з півночі на південь (паралельно до русла ріки). У центральній та південній його частинах, де кераміки та крем’яних знарядь було найбільше, можна припустити існування неолітичних жител. На це вказує і наявність дрібних вуглинок. Контури об’єктів майже не простежувалися. Лише інколи на місці найбільшої концентрації знахідок виявлено незначні заглиблення.

Численною і показовою в комплексі знахідок є кераміка ВНК – усього тут знайдено 339 фрагментів, 132 з них – орнаментовані (38,9%). Серед них є вінця з елементами декору. Гребінцевими відбитками орнаментовано 56 уламків (16,5%), косою сіткою – 15 (4,4%), рядами дрібних насічок – по 30 (8,8%), наколами і проколами під вінцем – 20 (5,9%), рядами «копитець» – 6 (1,8%), прямими лініями – 5 (1,5%) (див. табл. 1).

Технологічні особливості кераміки поселення Оболонь такі: вона коричневого кольору, товщина – 4–9 мм, у тісті середня домішка трави й піску, лише окремі фрагменти мають небагато жорстви, поверхня більшості з них добре прогладжена, на внутрішньому боці деяких уламків помітні сліди смугастого згладжування.

Судячи з вінець, форма посудин була конічна, біконічна, профільована. Дно переважно гостре та округле, краї вінець рівно зрізані, заокруглені або потоншені. Більшість із них прикрашені під зрізом проколами або вм’ятинами, які інколи наносилися з обох боків. Наколи, які робились із середини, часто не проривали стінку наскрізь, від цього утворювалася низка або низки горбиків-«перлинок». Деякі з них обламувалися. Характерно, що тільки окремі вінця були, крім ямок, оздоблені гребінцем. Фрагмент одного з них мав вм’ятини у формі півмісяця.

Орнамент із так званих «копитець», який наносили округлою в перетині нахиленою паличкою, на поселенні Оболонь трапляється рідко.

Окремі профільовані вироби в місці перегину вінця мали низку ямок. Загалом, цей дрібноямковий, а іноді й «крапковий» орнамент є досить своєрідним у керамічних комплексах ВНК. Д. Телегін припускає його північне походження.

Рідкісним різновидом декору є ряди майже вертикальних рисок та відтисків підквадратним орнаментиром. Поодиноким є й орнамент із вм’ятин, нанесений у найбільш розширеній частині тулуба. Цей різновид оздоблення трапляється, наприклад, у культурі лінійно-стрічкової кераміки. Часто використовувалися сітчастий та гребінцевий орнаменти. Характерною ознакою всіх названих способів декорування є дотримання горизонтальної паралельності, що створювала чітку ритміку, у т. ч. з насічок (Додаток 12-15).

Загалом можна відзначити естетичну вартісність описаних фрагментів посуду поселення Оболонь, багатство та різноманітність їх декору.

Під час розкопок пам’ятки зібрано виразний комплекс крем’яних виробів, сировина для яких походить, напевно, з протилежного берега Стиру, де на поверхні полів часто трапляються невеликі конкреції кременю. Вони переважно темно-сірого кольору. Багато знарядь мають залишки кірки такого ж забарвлення.

Серед мікролітів комплексу знарядь поселення Оболонь є серія цілих та ушкоджених трапецій більших розмірів (Додаток 17). Незважаючи на погану якість кременю, пластин у збірці багато: 131 – без ретуші та 137 – із повторною обробкою. Більшість із них – середніх та великих розмірів і часто мають нерегулярну крайову обробку. Відщепів із ретушшю всього 128. Скребки, їх усьго 32, формувалися переважно на відщепах або пластинчастих відщепах. Серед двадцяти різців лише кілька на пластинах. Решта – серединно-бокові – на відщепах. Окремі різці сформовано на сокироподібних заготовках. Є у збірці і макролітичні знаряддя, ріжучі великі прилади з притупленою ретушшю спинкою. Сокирок – 7. Усі вони середніх розмірів, із боків мають часткову круту оббивку; особливістю їх є те, що робочі частини формувалися не різцевим сколом, а пригострюючими ударами.

Нуклеусів правильних форм мало. Один із них має підциліндричну форму. Проверток у комплексі дві.

Крем’яний інвентар поселення Оболонь своєрідний. Аналогії йому знайти важко. У ньому велика частина знарядь на пластинах (Додаток 18), наявні макролітичні вироби-тесла. Мікроліти представлені лише трапеціями.

Частина знарядь на великих пластинах, можливо, була вкладенями до серпів і може пов’язуватись із заняттям рільництвом. За визначенням Г. Пашкевич, на одному фрагменті кераміки є відбиток культурної зернівки – проса.

Цінність цієї пам’ятки полягає, зокрема, у значній кількості різноманітно декорованої кераміки. Майже всі її елементи трапляються на посуді з інших пам’яток ВНК. Але окремі з них – ряди крапок, ряд великих круглих ум’ятин, лінія з нанесеними на неї ямками, вертикальні довгі насічки – подібні до орнаментів КЛСК – є рідкісними.

За визначенням В. Ісаєнка, М. Чернявського, думку яких підтримує й Г. Охріменко, поселення слід датувати кінцем раннього – початком середнього етапу розвитку ВНК Полісся. Це простежується у профільованості виробів, ускладненні їх форм, меншій домішці рослин у тісті горщиків.

Поселення Коник. Пам’ятка, виявлена О. Середюком у 1980 р., розташована на території хутора Коник на відстані 4 км південніше від райцентру Зарічне Рівненської області на лівому березі р. Стир. Поселення розміщене на дюні висотою до 5 м над заплавою, ближче до течії річки, на шляху якої дюна ніби стояла в давнину. Обминаючи її, вода робила крутий поворот. За останні роки край дюни завдовжки 20–30 м змито повенями. Разом із розмитою частиною дюнного пагорба була знищена, очевидно, велика частина неолітичного поселення, а також рештки мезолітичних стоянок, від яких залишились окремі речі. Вцілілі залишки поселення розміщуються у двох місцях (на краю теперішнього й колишнього берега), розділених нинішнім руслом Стиру і віддалених одне від одного на 300 м. В обох місцях є частина оголеної площі з незначною кількістю знахідок. Рятівний розкоп закладено в 1985 р. паралельно до течії Стиру, приблизно по лінії північ-південь (Додаток 20). Розкрито понад 80 м2 площі. Окремі знахідки кераміки енеоліту та бронзового віку залягали у верхній частині підґрунтя, яке мало товщину 15–30 см і перекривалося гумусованим шаром у 10–15 см. Знахідки неоліту розмішувалися майже рівномірно в усіх квадратах середньої і нижньої частин підґрунтя розкопу.

Важливим археологічним матеріалом для вивчення поселення є неолітична кераміка. Всього зібрано 142 фрагменти, з яких орнаментованих – 25. Десять із них – частини вінець; майже всі вони від різних посудин. За приблизним визначенням, ці фрагменти належать 15 посудинам. Судячи з форми вінець, вироби були слабопрофільованими та конусоподібними (Додаток 21). Необхідно відзначити, що технологія виготовлення гончарних виробів була різною: тісто окремих уламків має чималу домішку жорстви, що може вказувати на їх різне призначення або виготовлення в пізніші періоди. Очевидно, правомірнішим є останнє припущення. Від профільованої посудини зі звуженою верхньою частиною знайдено фрагмент із наскрізними від проривів проколами, нанесеними горизонтальними рядами паралельно до зрізу вінець. Крім проколів, горщик прикрашали відбитки гребінця. Виріб був, імовірно, середніх розмірів і мав гостре або шпичасте дно. Стінки його тонкі – 6–8 мм. Тісто має домішку трави, небагато грубого піску. Виріб мав вирівнені зовнішню і внутрішню поверхні. Ці особливості притаманні усій неолітичній кераміці поселення Коник (лише окремі уламки на внутрішній поверхні мають сліди горизонтального згладжування віхтем). Домінуючою ознакою є також домішка трави та невелика кількість піску. Вся кераміка має коричневий колір, лише внутрішня її частина, що помітно на свіжому зламі, – темна.

Вінця горщиків конусоподібної форми, рівно зрізані, ледь заокруглені (Додаток 22). Під їх зрізом ненаскрізні ямки були, мабуть, єдиним орнаментом. Діаметр вінець міг дорівнювати приблизно 26 см. Багато орнаментованим є фрагмент невеликої посудини, де під рівним зрізом вінець нанесені паралельні ряди косих насічок (під кутом близько 30°). Із середини зроблені наскрізні проколи, а ззовні – неглибокі. Своєрідним і рідкісним є орнамент із рядів круглих неглибоких ямок, що наносився на верхню і нижню частини посудини. На міцному фрагменті від конусоподібної посудини, який має в тісті помітну домішку жорстви, цей орнамент поєднується з рядом горизонтальних проколів під краєм вінець. Крім жорстви, тут у тісті є ще й домішка шамоту і трави. Ще один уламок вінець посудини зі стягнутими до середини потоншеними краями має неглибокі ямки ззовні, що дали на внутрішньому боці не дуже помітні «перлини». Інший уламок легко профільованого горщика, більш товстостінного, з потовщеним, рівно зрізаним краєм має наскрізні проколи трикутною паличкою. Крім значної домішки трави, виріб має у тісті жорству та пісок.

Переважає орнаментація кераміки вертикальними та горизонтальними рядами насічок (косих або зовсім нахилених). Ряди цих насічок переривчасті, на краю лінії часто помітна вертикальна риска, яка ніби замикає ланцюг. На окремих фрагментах є орнамент із ліній, який наносився, очевидно, у вигляді сітки. Інший фрагмент гостродонного виробу, прикрашений переважно горизонтальними рядами паралельних ямок, більш товстостінний (до 1 см товщини), що не властиво кераміці цього поселення. У розкопі знайдено частину шпичастого дна горщика зі слідами розчесів на внутрішньому боці.

Відзначаючи приналежність переважної кількості кераміки до більш раннього періоду і беручи за визначальний критерій наявність у її тісті значної рослинної домішки, піску та шамоту, попередньо датуємо поселення кінцем середнього періоду поліського неоліту – другою половиною III тис. до н. е. Незначна кількість кераміки з домішкою жорстви належить, імовірно, до початку ІІ тис. до н. е.

Отже, керамічний комплекс поселення Коник – типовий для неолітичних поселень басейну Стиру. Орнамент з нахилених насічок має аналогії в комплексі кераміки поселення Оболонь (середня течія Стиру). Рідкісним є ямковий орнамент у рядах. Він помітний на кераміці з Балахович (Стир), Віткович (Случ) та деяких інших пам’яток.

На поселенні виявлено також крем’яний матеріал, для виготовлення якого використовувався місцевий жовновий кремінь, можливо, не найкращого ґатунку, сірого, темно-сірого та темного кольорів (Додаток 23-25).

Разом із неолітичною керамікою знайдено три мікроліти, які, напевно, й характеризують культурну приналежність крем’яних знарядь поселення. Це уламок яніславицького наконечника стріли на пластині з підретушованою основою, мікрорізцевий скол від подібного знаряддя та середньовисока правильна трапеція. Досить рідкісним є знаряддя на короткій пластині з регулярною обробкою у верхній частині. Можливо, вона слугувала наконечником дротика. Про часте використання пластин жителями поселення свідчить серія цих виробів середніх і великих розмірів, як правило, з регулярною обробкою або ретушшю утилізації. Один з них має скошений край із боку черевця.

Цікавою є серія масивних пластин з повторною обробкою. Інша має суцільну ретуш по спинці та черевцю.

Рідкісним знаряддям є виріб на масивній пластині, подібний до вкладенів, оброблений з трьох боків крутою ретушшю. Певна специфіка простежується й у відщепах з ретушшю, які становлять 42% від кількості знарядь, а пластини з ретушшю – 44%. Всі різці (3%) виготовлені на відщепах (бокові, серединно-бокові). Майже всі скребки також виготовлені на відщепах у властивому яніславицькій культурі аморфному стилі. Нерозвинені рубальні знаряддя вказують, очевидно, на незначне їх використання. Всі сокирки на спеціально підібраних природних відщепах опрацьовані грубою боковою оббивкою. Робоча частина формувалася спеціальним сколом. У колекції є також проколка, рівноплощинний нуклеус.

Отже, наявність у крем’яному комплексі косого яніславицького вістря, мікрорізцевого сколу, пластинчаста техніка розщеплення, аморфні скребки на відщепах, нуклеуси для зняття пластин дають підстави віднести його до яніславицької традиції.

РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА НОСІЇВ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1 Крем’яний інвентар

Найчисленнішою численною категорією артефактів на поселеннях волинської неолітичної культури є крем’яні вироби. Сировиною для них був місцевий жовновий кремінь, виходи якого на поверхню відомі на Поліссі в багатьох місцях. Він має здебільшого світло-сіре, темне або коричневе забарвлення. Недостачі кременю на Волинському Поліссі не було, що могло мати вплив на розміри і, частково, форму виробів. Місцем початкової та подальшої обробки цього матеріалу були безпосередньо поселення, житла або короткочасні стоянки. Крем’яний інвентар різних поселень ВНК умовно ділимо за морфологічними ознаками на дві групи: яніславицького типу (Д. Телегін відносить його до рудоострівського варіанту дніпро-прип’ятської культури, пам’ятки якого поширювались і на Волинь) [Колосов, Телегін, 1978, с. 32; Телегін, 1978а, с. 98; Телегін, 1982, с. 170] і типу Вижівка (Балаховичі, Оболонь, Вижівка).

Яніславицька культура виокремлена на території Польської низовини в 1965 році [Рrahistoria... 1979, s. 378–379]. Пізніше з’ясувалося, що подібні пам’ятки поширюються й на Поліську низовину басейну Прип’яті та Понімання. Весь цей ареал Л. Кольцов запропонував об’єднати в яніславицьку культурну область у складі культур яніславицької, максимоніс та пам’яток Полісся, на сході якого Л. Залізняком виділена рудоострівська культура [Зализняк, 1984, с. 97–99]. Це явище дослідник об’єднує в яніславицьку культуру, котра охоплювала басейни Вісли, Німану, Прип’яті аж до Дніпра, і в межах якої виокремлює чотири локальні варіанти [Залізняк, 1998, с. 187].

На основі численних матеріалів розкопок та зборів встановлено, що найдавніші неолітичні стоянки Українського Полісся мають виразний яніславицький крем’яний інвентар [Залізняк, 1998, с. 217]. Тобто яніславицька мезолітична культура у V тис. до н. е. перейшла в неолітичну, керамічну фазу. За даними цього дослідника, в басейні Прип’яті виявлено близько 30 яніславицьких пам’яток, серед них – Непірець, Рудня Озерянська, Рудня, Сенчиці [Залізняк, 1998, с. 185].

Крем’яні вироби яніславицької традиції (або рудоострівського варіанту дніпро-прип’ятської культури) включають ортогнатні нуклеуси для одержання правильних пластин, аморфні скребки, переважно на відщепах, косі вістря донецького та яніславицького типу, сформовані в мікрорізцевій техніці, мікрорізці як побічні відходи цього виробництва, трапеції, трикутники, а також відзначаються слабким розвитком макролітів [Телегін, 1982, с. 172–175; Телегин, 1978, с. 35–57; Охріменко, Телегін, 1982, с. 76; Теlеgin, 1980, s. 316; Телегін, 1976, с. 21–45]. Загалом вироби з кременю яніславицької культурної області, на думку Д. Нужного, відрізняються «високим рівнем розвитку технології платівчастого розколювання з одноплощинних ортогнатних торцевих нуклеусів невеликих розмірів» [Нужний, 1992, с. 54]. Найчисленнішою категорією знарядь у таких комплексах є аморфні скребачки, ретушовані пластини, небагато кутових та бокових різців на відщепах, рубальні знаряддя у вигляді транше [Нужний, 1992, с. 54, 55; Skubicka, 1987, s. 6–7]. Основними культуровизначальними виробами в комплексах яніславицької традиції є косі наконечники стріл. Головна відмінність між донецькими та яніславицькими косими вістрями полягає в оформленні основи – в останніх вона має ретушну підправку. Л. Залізняк розрізняє три види яніславицьких вістер: з природною, зламаною та ретушованою основою [Зализняк, 1978, с. 94]. Останні на Західно-Волинському Поліссі виявлені в таких пунктах: хутір Коник, Гораймівка, Шепель, Оболонь (обидва біля с. Мала Осниця), Новосілки, Балаховичі, Балаховичі-ІІ, Семки, с. Заслуччя в басейні Стиру та Горині, Нетішин [Савчук, 1979, с. 54], Кричильськ – басейн Горині, с. Мельники (озеро Перемут), Хабарище, Залухів – у Поприп’ятті. Крім того, із зламаною основою – в Маюничах, Великому Мідську, Осовій [Охріменко, Телегін, 1982, с. 68, 69]. Лише на стоянці Рудня-І а-б у двох майже не з’єднаних скупченнях поблизу р. Горинь знайдено 105 екземплярів яніславицьких вістер з ретушованою базовою основою [Нужний, 1992, с. 175].

У результаті багаторічних досліджень Л. Залізняк дійшов висновку, що яніславицькі вістря поширені в західній частині Полісся. У верхів’ях Прип’яті та на Волинському Поліссі вони мають ретушовану основу, що є характерною ознакою вістер яніславицької культури Польської низовини, а це дає підставу включати окреслений регіон в зону поширення яніславицьких пам’яток і провести кордон між яніславицькою та рудоострівською культурами приблизно по басейну Случі [Зализняк, 1984, с. 99].

Крем’яна індустрія яніславицького вигляду відзначена на стаціонарно досліджуваних поселеннях волинської неолітичної культури (див. табл. 2) – хуторі Коник [Охріменко, Середюк, 1988, – С. 85–93] та Новосілки.

Таблиця 2

Крем’яні вироби поселень волинської неолітичної культури

(відсотки подано від загальної кількості кременів)

--------------------------------------------------
№ | Назва виробу | Поселення |
---------------------------------------------------------
Коник | Новосілки | Оболонь | Вижівка |
---------------------------------------------------------
к-сть | % | к-сть | % | к-сть | % | к-сть | % |
---------------------------------------------------------
1. | Нуклеуси одноплощ. | 4 | 0,6 | 7 | 0,4 | 8 | 0,8 | 10 | 0,4 |
---------------------------------------------------------
2. | Пластини | 112 | 17,9 | 204 | 12,1 | 131 | 12,3 | 280 | 10,0 |
---------------------------------------------------------
3. | Відщепи | 357 | 56,9 | 1146 | 67,7 | 593 | 55,8 | 2238 | 80 |
---------------------------------------------------------
4. | Пластини з ретушшю | 69 | 11 | 131 | 7,7 | 137 | 12,9 | 26 | 0,9 |
---------------------------------------------------------
5. | Відщепи з ретушшю | 64 | 10,2 | 110 | 6,5 | 128 | 12,1 | 30 | 1,1 |
---------------------------------------------------------
6. | Скребки | 11 | 1,8 | 44 | 2,6 | 32 | 3,0 | 76 | 2,7 |
---------------------------------------------------------
7. | Різці | 3 | 0,5 | 15 | 0,9 | 20 | 1,9 | 43 | 1,5 |
---------------------------------------------------------
8. | Сокири, тесла | 2 | 0,3 | 2 | 0,1 | 8 | 0,8 | 52 | 1,9 |
---------------------------------------------------------
9. | Свердла, проколки | 1 | 0,2 | 7 | 0,4 | 2 | 0,2 | 8 | 0,3 |
---------------------------------------------------------
10. | Янісл. наконечники | 2 | 0,3 | 5 | 0,3 |
---------------------------------------------------------
11. | Мікрорізці | 1 | 0,2 | 13 | 0,8 | 1 | 0,04 |
---------------------------------------------------------
12. | Трапеції | 1 | 0,2 | 7 | 0,4 | 3 | 0,3 | 33 | 1,2 |
---------------------------------------------------------
13. | Трикутники | 1 | 0,06 |
---------------------------------------------------------
14. | Всього знарядь | 151 | 24,2 | 335 | 19,8 | 330 | зід | 269 | 9,6 |
---------------------------------------------------------
15. | Всього кременів | 627 | 100 | 1692 | 100 | 1062 | 100 | 2797 | 100 |
--------------------------------------------------------- --------------------------------------------------

Сторонніми в комплексі крем’яних виробів поселення хутір Коник були два свідерські верболисті наконечники стріл та два підчовнуваті нуклеуси, що належать до фінального палеоліту. Решта кременів та кераміка становлять єдиний неолітичний комплекс. Серед кременів є два одноплощинні нуклеуси для зняття пластин. Останні складають значну частку збірки: 18% – без додаткової обробки та 11% – з обробкою. Частина цих виробів використовувалась, імовірно, як ріжучі знаряддя, а окремі могли слугувати вкладенями до складних ножів, дротиків тощо. Більші мають довжину 4–6 см, решта – середніх розмірів. Вкладені мають крайову або бічну притуплюючу ретуш. Решта пластин підправлена притуплюючою або загострюючою чи нерегулярною ретушшю. Відщепи також становлять значну частку в комплексі (55%), а з додатковою обробкою – 9,8%. Мікроліти в колекції представлені окремими екземплярами. Частка мікролітів становить 3% загальної кількості знарядь (див. табл. 3). Скребки на пластинах складають лише 0,1%, а на відщепах – 8% від кількості знарядь. Різців мало – 3%. Вони теж формувалися на відщепах. Макролітичні вироби – сокирки невеликих розмірів та нерозвинених форм – їх 1,3%. Трикутники та фігурні кремені в колекції відсутні.

Подібними показниками відзначається й комплекс крем’яних знахідок поселення Новосілки. Пластини тут теж більших розмірів – 4–7 см, а ширина окремих досягає 2 см. Частка пластин без обробки – 18%, а з додатковою обробкою – 11%. Відходів виробництва – відщепів – багато, але з додатковою обробкою частка їх значна – 10,2% (див. табл. 3). Серед мікролітів більш чисельними є мікрорізцеві сколи – 0,2%, трапеції – 0,2%, яніславицькі вістря та їх уламки – 0,3%, трикутник лише один. Загальна ж частка мікролітів від кількості знарядь – 0,8%. Скребки на відщепах кількісно переважають знаряддя на пластинах (0,1% та 8%), але загалом кількість цих знарядь невелика. Скребки мають різноманітні форми – крайові на відщеповидних пластинах, підокруглі та аморфні, властиві саме цій культурі (Рис. 102, 34, 35).

Різців мало (3%). Вони теж виготовлялися на відщепах. їх можна віднести до бокових та серединно-бокових.

Таблиця 3

Відсоткове співвідношення основних типів крем’яних виробів неолітичних поселень Волинського Полісся (відсотки подано від загальної кількості знарядь)

--------------------------------------------------
№ п/п | Назва виробу | Поселення |
---------------------------------------------------------
Новосілки | Оболонь | Коник | Вижівка |
---------------------------------------------------------
1 | Пластини з ретушшю | 34,6 | 40 | 44 | 17 |
---------------------------------------------------------
2 | Відщепи з ретушшю | 22 | 36 | 42 | 17 |
---------------------------------------------------------
3 | Скребки на пластинах | 5 | 3 | 0,1 | 4 |
---------------------------------------------------------
4 | Скребки на відщепах | 22 | 8 | 8 | 31 |
---------------------------------------------------------
5 | Різці | 4 | 6 | 3 | 11 |
---------------------------------------------------------
6 | Сокирки, тесла | 1 | 2 | 1 | 19 |
---------------------------------------------------------
7 | Проколки, провертки | 2 | 0,6 | 0,6 | 4 |
---------------------------------------------------------
8 | Фігурні кремені | 1,3 | 0,8 | - | - |
---------------------------------------------------------

9

10 11

|

Мікроліти:

Трапеції

Трикутники

Яніславицькі вістря

|

2

0,3

2

|

1

-

1

|

1

-

1

|

5

-

-

|
---------------------------------------------------------
12 | Мікрорізцеві сколи | 3 | 1 | 1 | - |
---------------------------------------------------------
Відсоток мікролітів від к-сті знарядь | 7 | 4 | 3 | 5 |
--------------------------------------------------------- --------------------------------------------------

Отже, частина пам’яток волинської неолітичної культури має виразні крем’яні комплекси яніславицького типу (поселення Новосілки, Коник, Хабарище та інші). Вони, безперечно, сформувалися на місцевій мезолітичній основі яніславицької культури.

Інша кременеобробна традиція більш повно представлена двома поселеннями, про які вже згадувалось, – Оболонь та Вижівка. Перше з них має значну колекцію неолітичної багато декорованої кераміки, інше позбавлене її. Але якщо порівняти крем’яні вироби з цих двох пунктів, можна помітити певну подібність у морфології знарядь. Навіть статистично обидва комплекси схожі – частка знарядь на пластинах та відщепах в кожному з них майже однакова: для Оболоні – 40% та 56%, а для Вижівки – 16,8% та 16,6%.

У той час, як на поселенні Вижівка лише в одному житлі виявлено багато макролітів (52), в пункті Оболонь їх відомо лише кілька і формувалися вони не крутими боковими сколами, як у Вижівці, а пологими з різних боків. Заготовка підбиралася з природних кременів, близьких за формою до сокирок. Більшість нуклеусів на обох пам’ятках одноплощинні. На поселенні Вижівка зібрано також чимало трапецій.

Неолітичні зміни (або перехід до «керамічного мезоліту») відбувалися і на сусідніх з Волинським Поліссям територіях. Роль яніславицького субстрату там теж була значною. Як вважає Л. Залізняк та деякі інші дослідники, гжебикова (півночі Польщі) та німанська (Білорусі) неолітичні культури виникли також на яніславицькому пізньомезолітичному підґрунті басейнів Прип’яті, Німану, Західного Бугу [Залізняк, Балакін, 1985, с. 41–49].

Оскільки гжебикові пам’ятки Польщі дещо пізніші від ВНК, а поселення півдня Білорусі менш вивчені, для порівняння візьмемо крем’яні комплекси поселень Житомирського та Київського Полісся, які належать до дніпро-донецької неолітичної культурної спільноти. Ця територія була зоною поширення рудоострівських мезолітичних пам’яток. За даними Д. Телегіна, рудоострівському варіантові дніпро-прип’ятської мезолітичної культури притаманна мала кількість ортогнатних нуклеусів, різців та макролітів [Телегін, 1982, с. 172]. За підрахунками Л. Залізняка, рудоострівська культура відрізняється від яніславицької Польської низовини більшою часткою яніславицьких трикутників – (23±9%) від кількості мікролітів та косих вістер з ретушованою основою – (8±3%). Скребки яніславицької традиції – різноманітні, аморфні на відщепах, рудоострівської – кінцеві на відщепах та пластинах. Велику роль в останній відіграють різці [Зализняк, 1984, с. 99–100]. І все ж крем’яні комплекси неолітичних пам’яток Волинського Полісся мають певну специфіку, що може пояснюватися двома причинами: 1) пізнішим неолітичним часом (середній період ВНК) поселень Новосілки та Коник порівняно з яніславицьким мезолітом; 2) певною периферійною віддаленістю від яніславицьких пам’яток Польської низовини, що могло проявитись у господарській специфіці і кількісних змінах у складі знарядь. Так, наприклад, на названих пам’ятках ВНК немає яніславицьких чотирикутників, дуже мало трикутників, нечисельними є

Здесь опубликована для ознакомления часть дипломной работы "Георгий Иванов (из истории русской эмиграции)". Эта работа найдена в открытых источниках Интернет. А это значит, что если попытаться её защитить, то она 100% не пройдёт проверку российских ВУЗов на плагиат и её не примет ваш руководитель дипломной работы!
Если у вас нет возможности самостоятельно написать дипломную - закажите её написание опытному автору»


Просмотров: 436

Другие дипломные работы по специальности "История":

Российско-китайские отношения: история и современность

Смотреть работу >>

Внешняя политика Франции в конце XIX – начале XX веков

Смотреть работу >>

Советско-германские отношения в 1920 – начале 30-х гг

Смотреть работу >>

Польша от 1914 года к началу второй мировой войны

Смотреть работу >>

Социально-экономические аспекты традиционной структуры Казахстана в 20-30 годы ХХ века

Смотреть работу >>