Дипломная работа на тему "Пути и этапы развития экономической терминологии во французском языке"

ГлавнаяИностранный язык → Пути и этапы развития экономической терминологии во французском языке




Не нашли то, что вам нужно?
Посмотрите вашу тему в базе готовых дипломных и курсовых работ:

(Результаты откроются в новом окне)

Текст дипломной работы "Пути и этапы развития экономической терминологии во французском языке":


Магістерська робота

КОНЦЕПТ «ВЛАДА» В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ

КАРТИНІ СВІТУ

Київ – 2007р.

ВСТУП

Серед актуальних напрямів сучасного мовознавства усе більше утверджується когнітологічний напрям, який найтісніше пов'язаний з теорією картини світу. Для когнітивної лінгвістики характерні такі загальні принципові настанови, як експансіонізм, антропоцентризм, функціоналізм й експланаторність. Одним із основних принципів когнітивного підходу до вивчення мовного матеріал у в цілому є думка про неможливість вивчення мови у відриві від когнітивної діяльності, пам’яті, уваги, соціальних зв’язків особистості та інших аспектів досвіду (Дж. Лакофф, А. Вежбицька, Н. Арутюнова, Р. Лангакер та ін.).

Когнітивна лінгвістика оперує не мовними елементами, а одиницями, особливими за своєю природою, які є носіями найрізноманітнішої інформації і повністю або частково матеріалізуються в мові. Для найменування цих одиниць функціонує термін – “концепти”. Представники когнітивної лінгвістики вважають, що кожна мова еквівалентна певній системі концептів, за допомогою якої носії мови сприймають, структурують, класифікують та інтерпретують інформативний потік, який надходить із навколишнього світу.

Під концептом розуміємо ментальну категорію, яка відбиває зміст отриманих знань, досвіду, результатів усієї людської діяльності та результатів пізнання нею навколишнього світу у вигляді певних одиниць – квантів знання. Головна роль, яку відіграють концепти у мисленні, – це категоризація, “важливий спосіб упорядкування інформації, яку отримує людина”.

Увагу лінгвістів привертають перш за все основні, “базові”, концепти, що найтісніше пов’язані з культурою народу і найяскравіше відбивають специфіку його колективної свідомості. У своїх працях провідні науковці в галузі когнітивної лінгвістики розробляють методики концептуального аналізу. Об'єктами ґрунтовних досліджень стали окремі соціально значущі концепти (Н. Д.Арутюнова, А. Вежбицька, О. С.Кубрякова, Т. В.Радзієвська, Ю. С.Степанов, Г. М.Яворська). Особливе місце серед таких концептів посідає концепт «влада».

На всіх етапах розвитку людства влада була однією з формувальних, інтегрувальних і креативних сил розвитку соціуму, одночасно виступаючи джерелом небезпеки для індивідуальної і суспільної свободи. Проблеми природи і сутності влади завжди знаходилися в центрі уваги політичної, соціальної та філософської думки, адже владні відносини наявні в усіх сферах життя та діяльності людей. Одним з найбільш значущих аспектів сучасного розуміння організації і функціонування суспільства є проблема вивчення сутності феномена «влади».

Стан розробки проблеми. Дослідники відзначають високий рівень інтересу до вивчення поняття «влада», про що свідчать численність його інтерпретацій в різних науках. Водночас визнано й той факт, що «влада» як феномен української мовної картини світу на сьогодні вивчений ще недостатньо. Концепт «влада» як категорію російського політичного дискурсу досліджували С. О. Дроздова, Л. Є. Бессонова, Є. Шейгал, концепт «влада» у російській мовній та етнічній картині світу досліджували С. В. Єрмаков, Т. В. Михайлова, О. В. Осетрова, С. В. Суховольский. Філософський аспект концепту «влада» в американській культурі досліджував Т. Болл. Однак ці дослідження обмежені, як правило, аналізом семантики окремих мовних репрезентантів концепту та вивченням концепту «влада» на матеріалі російської мови. Постала потреба докладно розглянути мовно-когнітивне представлення концепту «влада» в українській мовній картині світу.

Актуальність дослідження зумовлена потребою всебічного висвітлення лінгвокультурного концепту «влада» в українській мовній картині світу з урахуванням новітніх досягнень когнітивної лінгвістики. Аналіз репрезентантів концепту «влада», представлених сучасними носіями української мови, дозволяє виявити деякі особливості національного менталітету та моральні установки представників української лінгвокультури.

Об’єктом дослідження виступає концепт «влада» як когнітивна структура, універсалія людського мислення та як феномен національної картини світу носіїв української мови.

Предметом дослідження виступають вербальні характеристики концепту «влада», отримані в ході аналізу лексикографічних джерел та вільного асоціативного психолінгвістичного експерименту.

Метою дослідження є аналіз семантико-культурологічного обсягу концепту «влада» в українській мовній картині світу.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- з’ясувати семантичну організацію концептуального поля «влада»;

Заказать написание дипломной - rosdiplomnaya.com

Специальный банк готовых защищённых студентами дипломных работ предлагает вам написать любые работы по нужной вам теме. Грамотное выполнение дипломных работ на заказ в Ижевске и в других городах РФ.

- дослідити лексичну репрезентацію концепту «влада» у науковій картині світу;

- виділити ознаки концепту «влада», які складають його поняттєвий зміст;

- проаналізувати та описати структуру концепту «влада» з позиції теорії поля за результатами лексикографічного аналізу;

- виявити за допомогою вільного асоціативного експерименту набір концептуальних ознак актуальних для наївної свідомості сучасних представників української лінгвокультури, які утворюють асоціативно-фоновий зміст концепту «влада»;

- дослідити структуру концепту «влада» в гендерному та соціальному аспектах;

- зробити детальний аналіз структурної організації концептуальних полів;

- змоделювати відповідні фрагменти концептуальної системи в українській мовній картині світу.

Основними методами дослідження є вільний асоціативний психолінгвістичний експеримент, описово-аналітичний та зіставний методи, а також прийоми концептуального аналізу, серед яких: аналіз за словниковими дефініціями, етимологічний аналіз та опис концепту за його асоціативним полем.

Матеріалом для аналізу обрано системні засоби мовного вираження концепту «влада»: лексеми і фразеологічні одиниці в українській мові. У дослідженні використано результати вільного асоціативного психолінгвістичного експерименту.

Наукова новизна дослідження полягає в аналізі семантико-культурологічного обсягу концепту «влада» в українській мовній картині світу. У дослідженні проаналізовано новий емпіричний матеріал, отриманий в ході вільного асоціативного психолінгвістичного експерименту, вперше виявлені вербальні характеристики концепту «влада».

Теоретична цінність роботи полягає у подальшому розвитку загальних положень когнітивної лінгвістики, лінгвокогнітивного методу досліджень, та інтерпретаційного аналізу. Дослідження концепту «влада» як одного з базових концептів української концептосфери допоможе поглибити наше знання про досліджуваний концепт, уточнити або й переглянути поширені теоретичні положення про його будову й принципи функціонування.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях концептів. Конкретні результати дослідження можуть знайти використання в курсах з когнітивної лінгвістики, психолінгвістики, етики, лінгвокультурології, в укладанні інтегральних, мовно-культурних словників та словників концептів, підготовці спецкурсів та спецсемінарів із проблем лексикології.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків (с.), списку використаної літератури (позиції на с.) та додатків (с.), загальний обсяг роботи 99 сторінок.

У першому розділі – «Особливості мовної концептуалізації світу» –розглянуто описані наукові концепції з ключових питань. Висвітлені базові поняття когнітивної лінгвістики: концепт, концептосфера, мовна, концептуальна картини світу, менталітет та інші, визначаються принципи структурування концептів.

У другому розділі – «Концептуальна та семантична природа лексеми «влада» в українській мовній картині світу» – визначена семантична організація концепту «влада» в українській мовній картині світу, окреслені базові концептуальні ознаки, здійснено комунікативно-функціональний опис виділених в структурі концепту зон.

Третій розділ – «Концептуалізація поняття «влада» в наївній свідомості представників української лінгвокультури» – присвячений дослідженню структури та змісту концепту в гендерному та соціальному аспектах на базі експериментально отриманих відомостей, а також аналізу організації концептуальних полів в структурі досліджуваного концепту.

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ МОВНОЇ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ СВІТУ

Розширення меж лінгвістичної науки відбулось завдяки залученню суспільного контексту знань про внутрішній світ людини. Центр лінгвістичних досліджень перемістився в сферу когнітивних інтересів. Когнітивний підхід до вивчення мови полягає в тому, що людина як носій певного досвіду та знань відіграє важливу роль у формуванні мовних значень. Саме аспект когніції, коли важливі структури знань об’єктивовані в мовній формі, визначає ряд завдань когнітивної лінгвістики, однією з яких є «вивчення відображеної в мові системи знань».

1.1 Поняття концепту як однієї з фундаментальних одиниць когнітивної лінгвістики

Когнітивізм – це напрям у науці, об’єктом вивчення якого є людський розум, мислення і ті ментальні процеси і стани, які з ним пов’язані.

Процеси, пов’язані зі знаннями та інформацією, називаються когнітивними або когніцією. Їх синононімами також є слова інтелектуальний, ментальний, “розумовий”. За когнітивізмом людина має вивчатися як система переробки інформації, а її поведінка повинна описуватися і пояснюватися за допомогою назв внутрішніх станів. Ці стани фізично виявляються, спостерігаються та інтерпретуються як отримання, переробка, збереження, а потім і мобілізація інформації для раціонального вирішення завдань. Оскільки вирішення цих завдань безпосередньо пов’язане з використанням мови, то досить природним є те, що мова опинилася у центрі уваги когнітивістів.

У когнітивістиці увага зосереджується насамперед на людській когніції і досліджуються не просто дії людини, а їх ментальні репрезентації (внутрішні уявлення, моделі), символи, стратегії індивіда, які і породжують дії на основі знань [29, 32]. Тобто когнітивний світ людини вивчається за її поведінкою і діяльністю, які відбуваються за активної участі мови, що утворює мовленнєво-розумове підґрунтя будь-якої людської діяльності формуючи її мотиви, установки і прогнозуючи результат.

Таким чином, до числа найважливіших принципів когнітивізму належить трактування людини як такої, що активно сприймає і продукує інформацію, керується в своїй мисленнєвій діяльності певними схемами, програмами, планами, стратегіями. А сама когнітивна наука стала розглядатися як наука про загальні принципи, що керують ментальними процесами в людському мозку. При чому, з позицій спеціальної літератури, когнітивізм як підхід може бути застосований в багатьох науках, зокрема лінгвістиці, когнітивній психології, культурній антропології, філософії, нейронауці тощо, проте здебільшого знаходиться на їх перетині. З цього приводу важливо наголосити на міждисциплінарному характері когнітивістики.

Отже, в результаті когнітивної діяльності складається система смислів, яка має безпосереднє відношення до знань і думок людини про світ [48, 53]. Дослідження того, як людина оперує символами, осмислюючи світ і себе в ньому, об’єднало лінгвістику з іншими дисциплінами, що вивчають людину і суспільство, стало підґрунтям для виникнення когнітивної лінгвістики.

Категоризація людського досвіду пов’язана з когнітивною діяльністю людини, адже інформація, яка була отримана під час пізнавальної діяльності людини і стала об’єктом опрацювання, знаходить своє вираження в мовних формах: “Мовна свідомість взагалі, і значення слова як її фрагмент є форма структурування і фіксації суспільного досвіду людей, знань про світ..., форма презентації і актуального зберігання знання в індивідуальній свідомості” [48, 51]. Когнітивні процеси пов’язані з мовою і набувають форми мовних процесів.

Таким чином, когнітивна лінгвістика виникає на базі когнітивізму в межах сучасної антропоцентричної парадигми, що суттєво розширює межі лінгвістичних досліджень. Наприкінці ХХ століття назріла необхідність поглянути на мову з погляду її ролі в пізнавальній діяльності людини. Отримана в процесі предметно-пізнавальної діяльності інформація надходить до людини різними каналами, але предметом розгляду в когнітивній лінгвістиці є лише та її частина, яка віддзеркалюється і фіксується в мовних формах [40, 22].

Когніція – визначальне поняття когнітивної лінгвістики, воно охоплює знання і мислення в їх мовному втіленні, і тому когніція, когнітивізм тісно пов’язані з лінгвістикою [29,17]. Мова навіть більшою мірою, ніж культура і суспільство, дає когнітивістам ключ до розуміння людської поведінки. Саме мова забезпечує найбільш природний доступ до свідомості і розумових процесів, причому зовсім не через те, що результати розумової діяльності – вербалізуються, а тому що «ми знаємо про структури свідомості тільки завдяки мові, яка дозволяє повідомити про ці структури і описати їх за допомогою будь-якої природної мови» [32, 14].

Когнітивна лінгвістика знаменує собою перехід до наступного етапу розвитку мовознавства, який умовно можна назвати лінгвістикою психоментальної діяльності людини. Когнітивна лінгвістика в такому розумінні є наукою про закономірності організації і функціонування ментально-мовного інформаційного простору [40, 35]. Когнітивна лінгвістика оперує не мовними елементами (це поняття структурної лінгвістки), а одиницями, причому особливими за своєю природою, які є провідниками найрізноманітнішої інформації і повністю або частково матеріалізуються в мові. Для найменування цих одиниць закріпився термін – концепти.

Головна роль, яку відіграють концепти в мисленні, – це категоризація, яка дозволяє групувати об’єкти, що мають спільні риси, у відповідні класи. Таким чином, одним із компонентів, які виступають посередниками у мисленнєвому процесі, що відбувається не просто в формах думки, а експлікується у вербальних формах, є, на думку вчених, концепт. Концепти (поняття) – це дискретні складові свідомості, які групуються у складні структури, так звані понятійні категорії.

У російській лінгвістиці термін «концепт» отримав статус базисного терміну ще наприкінці XIX ст.., і з того часу з’явилась велика кількість його визначень. Термін «концепт», його сутність та структура розглядаються в роботах Ю. Д. Апресяна, Н. Д. Арутюнової, Ю. С. Степанова, О. С. Кубрякової, О. О. Леонтьєва, Й. А. Стерніна та ін.

Ще на початку століття вчений С. О.Аскольдов-Алексєєв вказав на те, що концепт у свідомості людини виконує специфічну замісну функцію: «…концепт є мисленнєве утворення, яке заміщає в процесі думки безліч предметів того самого роду… Не слід, однак, вважати, що концепт завжди виступає в ролі замісника реальних предметів. Він може бути замісником деяких сторін предмету або реальних дій… Нарешті, він може заміщати різного роду хоча б і вельми точні, але чисто мисленнєві функції» [48, 56].

Розвиваючи це твердження, Д. С. Лихачов зауважив, що концепт « являє собою сукупність всіх значень і понять, що виникають під час проголошення й осмислення певного слова у свідомості індивіда. Концепт можна визначити як систему уявлень, образів та асоціацій, які народжуються під час свідомого та несвідомого сприйняття інформації та асоціювання».

Концепти зводять усі існуючі явища та факти навколишньої дійсності до єдиного поняття. Таким чином, на думку багатьох вчених, у концепті сконцентровано багатовіковий досвід, культура та ідеологія народу, які синтезуються та фільтруються в тезаурусі мовної особистості. Концепт можна визначити як одиницю, за допомогою якої ми мислимо про світ, «як ланку між мисленням та мовою» (С. А. Борисова), «комплексну мисленнєву одиницю» (Й. А. Стернін) «спосіб бути означеним у мові образу, уявлення про світ» (М. В. Піменова) «оперативну змістову одиницю пам’яті ментального лексикону, концептуальної системи мозку, усієї картини світу» (О. С. Кубрякова); концепт – це «всі знання людини про об’єкт, в усій екстенції його значень» (В. Н. Телія). Людина подумки співвідносить необхідний їй концепт з рядом взаємопов’язаних концептів. Концепт, який людина відшукує, займає певну ланку в свідомості людини та, якщо це необхідно, включається в існуючу класифікацію.

На думку багатьох вчених, концепт являє собою не чітко структуровану організацію, а є польовим утворенням, в якому існує базовий шар, представлений певним чуттєвим образом, який формується на рівні універсально-предметного коду свідомості (Й. А. Стернін). Базовий шар, або ядро концепту, як правило, представлений ключовими лексемами. Ближню периферію концепту утворюють стилістично нейтральні й доволі частотні за використанням лексеми. Дальня периферія концепту складається зі стилістично маркованої, зрідка вживаної лексики.

Дослідники вважають, що доволі складною є проблема типології концептів. Загалом виділяють такі типи концептів: конкретно-чуттєві образи, поняття, уявлення, схема, прототип, пропозиційна структура (пропозиція), фрейм, сценарій (крипт), гештальт. А. П. Бабушкін запропонував наступну класифікацію концептів, розділивши їх на мисленнєві картинки, схеми, гіпероніми та лексико-структуровані концепти, фрейми, інсайти, сценарії та «калейдоскопічні» концепти. А. П. Бабушкін розглядає концепт як «будь-яку дискретну одиницю колективної свідомості, яка віддзеркалює предмет реального або ідеального світу та зберігається у національній пам’яті носіїв мови у вигляді пізнаного вербально означеного субстрату. Кожна концептуальна одиниця займає відповідну ланку в національно обумовленій «концептосфері». Колективний характер концептів пояснюється єдністю світу, який пізнає індивідуальна свідомість носія мови, хоча формування того чи іншого концепту в голові людини залежить від рівня її знань конкретного предмета думки…».

Низка взаємообумовлених концептів є «концептосферою». Поняття «концептосфера» має яскраво виражену багатошарову структуру. Поле, де відбувається «ідентифікація» того чи іншого явища, – поле когнітивного/індивідуального, свідомого та/або несвідомого, іншими словами – не «реальна дійсність», а культурний смисловий простір. Кожний окремо виділений концепт матиме свою «концептосферу», яка в свою чергу, буде одним зі складових елементів загальної концептосфери особистості і всього народу. Елементи концептосфери не можуть існувати окремо один від іншого та характеризуються динамічністю структури та взаємопроникненням.

Для того, щоб отримати уявлення про зміст концепту в свідомості мовця, необхідно розглянути всю сукупність мовних засобів вираження концепту, а також тексти, в яких розкривається зміст концепту. На думку вчених, неможливо дати повний опис концепту, це завжди буде лише частина концепту, оскільки жоден концепт не може бути відображений у мовленні повністю. З. Д. Попова та Й. А. Стернін вважають, що концепт – це результат індивідуального пізнання, узагальнення, категоризації та являє собою нечітко структуровану об’ємну одиницю, проте «жоден дослідник, жоден лінгвістичний аналіз не може виявити та зафіксувати повністю всі засоби мовної та мовленнєвої репрезентації концепту в мові, завжди що-небудь залишається незафіксованим та, відповідно, не уточненим» [48, 14].

Підтвердженням гіпотези щодо багатошарової та багатокомпонентної організації концепту, яка проявляється через аналіз мовних засобів її репрезентації, є польова організація значення слова, а саме архісема в ядрі, диференційні семи у ближній периферії та приховані семи дальньої периферії. Структурними компонентами концепту є ядро, під яким розуміємо сукупність прототипних когнітивних шарів з найбільшою чуттєво-наочною конкретністю; когнітивний шар, як сукупність когнітивних ознак, які являють собою дискретну одиницю концепту на певному рівні абстракції; когнітивний сектор – сукупність когнітивних ознак у структурі когнітивного шару, які являють собою характеристики окремого аспекту, сторони когнітивного шару концепту; когнітивний параметр – група близьких за змістом когнітивних ознак, які можна виділити в структурі концепту; когнітивна ознака як мінімальний структурний компонент концепту, яка віддзеркалює окрему рису або ознаку концепту; когнітивна категорія – когнітивна ознака, яка проходить через усі сектори і є узагальнюючою.

Відповідно, концепт складається з компонентів (когнітивних ознак), які утворюють різні концептуальні шари, де кожен наступний шар, щодо попереднього, характеризується більшим рівнем абстрактності. Периферія, на думку Й. А. Стерніна, складається зі слабо структурованих предикацій, що відображають інтерпретації окремих концептуальних ознак та їх сполучень у вигляді стверджень настанов свідомості, що обумовлені в певній культурі менталітетом різних людей.

Кожний концепт, виражений вербальними засобами, має певну семантичну форму, детерміновану його семантичними значеннями, яка характеризується етнокультурною обумовленістю, оскільки «в ній відображені всі конотативні, модальні, емоційні, експресивні, прагматична та інші оцінки, все індивідуальне, властиве цій мові» [40, 35].

Ми уявляємо концепт як складне утворення, тобто як сукупність концептуальних ознак, організованих у структуру і таких, що складають зміст концепту, тобто як множину уявних ознак та сукупність аспектів дійсності, які впливають на наші відчуття (емоційно-оцінні характеристики), які складають концепт. Ми солідаризуємося з думкою дослідників щодо існування двох планів у концепті – когнітивного, який відображає фрагмент об’єктивної дійсності, та прагматичного, що містить суб’єктивно-емоційну оцінку людиною фрагменту навколишньої дійсності. Когнітивний план, або презентація смислової специфіки концепту, базується на певних знаннях про світ. Вказана складова концепту є основною ознакою, “активним” шаром концепту, що існує для всіх людей, які послуговуються цією мовою [59, 48].

Ю. Д. Апресян виділив три основні частини прагматичної інформації: ставлення до дійсності, змісту повідомлення та адресата [2, 8]. Застосувавши цю формулу до результатів нашого дослідження, можемо сказати, що прагматичний план концепту – це компонент концепту, який символізує ставлення мовця до дійсності та до змісту повідомлення. Ідея виокремити прагматичний план концепту виникає, якщо під концептом розуміти безмежно складну структуру, яка вбирає в себе весь запас лінгвістичних та екстралінгвістичних даних.

Вважаємо, що на мисленнєву одиницю, яка кодує концепт в універсальному предметному коді індивіда, нашаровується базовий шар, актуальний для всіх носіїв цієї мови. Цей шар перекриває ядро та ближню периферію концепту, складається з концептуальних ознак, які в середині цього шару утворюють різні шари. Навколо базового шару знаходиться дальня периферія концепту, яка складається з другорядних, менш значущих концептуальних ознак, та інтерпретаційного поля.

Структуру, як внутрішню організацію концепту, як сукупність усіх ознак, властивих тому чи іншому концепту, ми будемо досліджувати за допомогою вільного асоціативного психолінгвістичного експерименту. Вважаємо, що мовні реакції реципієнтів, отримані в ході експерименту, являють собою достовірний матеріал для опису структури та моделювання концепту. На нашу думку, реконструювати структуру концепту можна шляхом виявлення всіх можливих ознак концепту, які можуть бути об’єднані за спільними для них зв’язками з вихідним словом.

Незаперечним є той факт, що саме в слові відображається знання про концепт, що саме мова є тим джерелом, з якого ми отримуємо знання про концепти. Оскільки слово, або лексема, є одиницею вивчення когнітивної організації концептів у їхньому мовному вираженні, проблема значення слова отримує нове звучання.

1.2 Співвідношення між мовною та концептуальною картинами світу

Питання щодо відображення дійсності в мові нерозривно пов'язані з аналізом різних підходів до однієї з найважливіших категорій лінгвістики – картини світу, зокрема, концептуальної та мовної картин світу.

Термін “картина світу” (worldview, Weltbild) до наукового обігу був введений ще В. Герцем на межі ХІХ-ХХ століть щодо фізичного світу. В. Герц пояснював це поняття як сукупність внутрішніх образів зовнішніх об'єктів, які віддзеркалюють істотні властивості об'єктів, включаючи мінімум порожніх, зайвих відносин, хоча повністю уникнути їх не вдається, оскільки образи породжуються розумом [32, 12].

У сучасній лінгвістиці картину світу визначають як глобальний образ світу, що є підґрунтям світогляду людини, тобто виражає істотні властивості світу в розумінні людини в результаті її духовної і пізнавальної діяльності [29, 4]. З цим цілком можна погодитися з одним лише уточненням: «світ» слід розуміти не тільки як предметну реальність або оточуючу людину дійсність, а як свідомість-реальність у гармонійному симбіозі їх єдності для людини [32, 43]. Таке розуміння близьке до ідей М. Хайдеггера, який писав: «Що це таке – картина світу? Мабуть, зображення світу. Але що тут називається світом? Світ виступає космосом, природою. Елементом розуміння світу неодмінно є історія. І все-таки навіть природа, історія і обидва цих компоненти разом в їх прихованому і агресивному взаємопроникненні не вичерпують світу. Під цим словом розуміється й основа, незалежно від того, як мислиться її відношення до світу» [29, 49].

Термін «картина світу» можна віднести до фундаментальних, які відображають специфіку людини, її існування в світі, взаємостосунки зі світом, найважливіші умови її існування в світі. У свідомості людей, які належать до того чи іншого національного колективу, складається та передається з покоління в покоління свій образ картини світу, навколишньої об’єктивної дійсності. Картина світу, на думку багатьох лінгвістів, – вихідний глобальний образ світу, який репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв, лежить в основі світогляду людини та є результатом усієї її духовної активності. «Картина світу – створений людиною суб’єктивний образ об’єктивної дійсності – це не дзеркальне відображення світу, а завжди певна його інтерпретація» [48, 37].

Ціннісний образ світу складають два основних типи картини світу – концептуальний та мовний. Концептуальна картина світу значно ширша від мовної, тому що в її створенні беруть участь різні типи мислення, у тому числі невербальні.

Поняття «концептуальна картина світу» досліджується різними науками, кожна з яких розглядає сутність цього явища в рамках своїх проблем та категорій. У лінгвістиці вона отримала назву картина світу (Б. О. Серебренніков, О. С.Кубрякова). Лінгвістика встановлює зв'язок картини світу з мовою, вивчає способи фіксації мисленнєвого змісту засобами мови. Мова – це не лише частина картини світу, як одна з презентованих у свідомості семіотичних систем, але й на ній формується мовна картина світу. Нарешті, за допомогою мови знання, отримані індивідом, мають можливість брати участь у комунікативних процесах, перетворюючись на інтерсуб’єктивні. Учені вважають, що мова завжди була і залишається єдиною та універсальною мисленнєвою базою, на якій вибудовуються різні концептуальні системи.

Поняття мовної картини світу базується ще на ідеях В. фон Гумбольдта та неогумбольдтіанців (Л. Вайсгерберг та ін.) про внутрішню форму мови, з одного боку, та на ідеях американської етнолінгвістики, зокрема так званій гіпотезі Сепіра-Уорфа, – з іншого.

М. Ґайдеггер писав, що при слові «картина» ми думаємо насамперед про відображення чогось, «картина світу означає не картину, що відображає світ, а світ, який уявляється як картина» [48, 49]. Між картиною світу як відображенням реального світу і мовною картиною світу як фіксацією цього відображення існують складні відношення. Картина світу може бути представлена за допомогою просторових, часових, кількісних, етичних та інших параметрів. На її формування впливають мова, традиції, природа і ландшафт, виховання, навчання та інші соціальні фактори.

Мовна картина світу не стоїть поряд зі спеціальними картинами світу (хімічною, фізичною тощо), вона їм передує і формує їх, оскільки людина здатна розуміти світ і саму себе завдяки мові, в якій закріплюється суспільно-історичний досвід – як загальнолюдський, так і національний. Національний історичний досвід визначає специфічні особливості мови на всіх її рівнях. З огляду на специфіку мови у свідомості її носіїв виникає певна мовна картина світу, крізь призму якої людина бачить світ.

Сучасні уявлення про мовну картину світу у викладі Ю. Д. Апресяна виглядають так. Кожна мова віддзеркалює певний спосіб сприйняття та концептуалізації світу. Відображені в ній значення створюють цілісну систему поглядів, свого роду певну колективну філософію, яка стає обов’язковою для всіх носіїв мови. Властивий певній мові спосіб концептуалізації дійсності – частково універсальний, частково національно специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ по-різному, крізь призму своїх мов. З іншого боку, мовна картина є «наївною» в тому сенсі, що у багатьох випадках вона відмінна від «наукової» картини [2, 43].

Отже, ідея мовної картини світу включає в себе дві пов’язані між собою, проте відмінні думки: 1) картина світу, яку пропонує мова, відмінна від «наукової» (для позначення цього явища використовується термін «наївна картина світу») та 2) кожна мова «малює» свою картину, яка відображає дійсність не так, як це роблять інші мови.

Реконструкція мовної картини світу – одне з основних завдань сучасної лінгвістики. Дослідження мовної картини світу проводяться в двох напрямах відповідно до зазначених вище двох складових цього поняття. З одного боку, на основі системного семантичного аналізу лексики певної мови реконструюється ціннісна система уявлень, відображена в цій мові, безвідносно до того, чи є вона специфічною для цієї мови або універсальною, тобто відображає «наївний» світогляд у протиставленні «науковому». З іншого боку, досліджуються окремі, лінгвоспецифічні концепти, характерні лише певній мові. Такі концепти зазвичай мають такі особливості: по-перше, вони є «ключовими» для цієї культури ( тобто вони дають «ключ» до розуміння цієї культури), по-друге, такі слова важко перекласти іншими мовами: еквівалент для їх перекладу може не існувати, або існувати, але не мати тих компонентів значення, які для цього слова є специфічними.

Останнім часом набув актуальності метод, що інтегрує обидва підходи. Його метою є відтворення мовної картини світу, яке базується на комплексному (лінгвістичному, культурологічному, семіотичному) аналізі лінгвоспецифічних концептів в міжкультурній перспективі (роботи В. Ф.Старко, Н. Д.Арутюнової, А. Вежбицької, О. Д. Шмельова та ін.)

Отже, існує певна домінанта, яку визначають національні, культурні та соціальні традиції, саме вона дає можливість виділити в загальній мовній картині світу її ядерну, загальнозначущу частину. Маємо на увазі той факт, що мовна картина світу є «прихованим регулятивом поведінки і через розвиток відповідного концепту формується культурно-національний стереотип» [16, 40].

Розглядаючи смислову сферу людини як надзвичайно складну систему змістових конструктів, ми можемо використати загальновідомі закономірності та припустити, що ця сфера має специфічну просторово-часову організацію.

За аналогією до добре відомої планетарної моделі, смислову сферу людини можна уявити як багатошарову систему, що містить в собі смислове ядро, на різній відстані від якої обертаються окремі змістові конструкти та комплекси конструктів. Для визначення сукупності змістових утворень, які входять до смислового ядра особистості, на сьогодні активно використовують поняття «ментальний простір».

Однак, незважаючи на активне використання поняття «ментальний простір», відшукати в українській науковій літературі, рівно як і в російській детальне пояснення цього терміну та його визначення доволі важко. Термін «ментальний простір» з’явився в 1966 році, він був уведений Пітером Гоулдом, який вважав, що зрозуміти поведінку людини можна дослідивши образи цього простору, які зберігаються в свідомості людини. За допомогою математичної моделі головних компонентів, він укладав ментальні карти.

Згодом такий спосіб був названий когнітивною картографією (cognitive mapping).

А. А. Залевська визначає ментальний простір як «відносно невеликий концептуальний набір, створений для приватних потреб розуміння та дії. Ментальні простори створюються завжди, коли ми думаємо, говоримо, вони взаємопов’язані і можуть модифікуватися протягом розгортання дискурсу. Лише невелика частина знань, яка асоціюється з певною концептуальною ділянкою, експліцитно використовується під час створення потрібного ментального простору» [27, 131]. Ментальний простір може бути представлений у вигляді сукупності значень, образів, символів суспільної свідомості, які в більшій або меншій мірі укладаються конкретним суб’єктом, змінюються під впливом системи його цінностей, світогляду і набувають той чи інший індивідуальний смисл, який задає суб’єкт цій дійсності.

Згадуючи поняття «ментальний простір», перш за все необхідно уточнити поняття «ментальність» («менталітет»). Цей термін досить часто зустрічається у працях з когнітивної лінгвістики, однак не має чіткого визначення.

Вперше термін «ментальність» запропонував Леві-Брюль для опису особливого «патологічного мислення» дикунів, потім Люсьєн Февр та Марк Блок використали його для визначення загального умонастрою, складу розуму, колективної психології, «розумового інструментарію», «психологічного оснащення» людей, представників однієї культури. Спільний менталітет дозволяє по-своєму сприймати та усвідомлювати своє природнє та соціальне оточення та самих себе.

Г. Д. Гачев визначає поняття «ментальність» як «рівень індивідуальної та суспільної свідомості,… вся жива, мінлива та водночас зі своїми стійкими константами магма життєвих настанов, моделей поведінки, емоцій та настроїв, яка спирається на глибинні зони, притаманні певному суспільству та культурній традиції…» [18, 19]. В. В. Колесов пов’язує ментальність з національною ідентичністю та говорить про те, що в мові втілюється національний характер, національна ідея та національні ідеали. «Ментальність це світоспоглядання в категоріях та формах рідної мови, котре поєднує у процесі пізнання інтелектуальні, духовні та вольові якості національного характеру в типових його проявах» [29, 31].

У науці досить поширеним є використання категорії «ментальність» для позначення будь-якого більш-менш стійкого комплексу уявлень про світ. Невипадковим є те, що велика кількість дослідників ототожнює поняття «ментальності» з «картиною світу».

Менталітет, який виступає в якості ядра концептосфери індивіда, водночас є системою закладених в основі культури взаємопов’язаних універсалій. Такі універсалії виступають формами збереження та трансляції фундаментальних уявлень про світ та соціальний досвід індивіда. У своїх зв’язках вони утворюють цілісну та узагальнену картину людського світу. Ідентичність менталітету серед його носіїв обумовлена спільністю історичних умов, у яких формується їх смислова сфера, та проявляється вона у здатності наділяти однаковими значеннями однакові явища зовнішнього та внутрішнього світу, тобто однаково їх інтерпретувати та виражати в одних й тих самих символах.

Індивід має більшою або меншою мірою унікальну смислову сферу, проте її основа – ментальність – виступає тим спільним, що пов’язує його з іншими людьми, представниками цієї культури, цього етносу. Це та неусвідомлювана сила, яка примушує різних представників одного етносу в подібних обставинах діяти напрочуд однаково. Гачев Г. Д. вважає, що досліджувати питання менталітету слід з прагматичної позиції, тобто досліджуючи вербальне вираження ментальності (саму мову та мовні одиниці) в соціальному контексті [18, 25].

Дослідники поняття «ментальність/менталітет» вважають, що ментальність легше описати, аніж дати їй визначення. Поняття «менталітет» відбиває «специфіку світогляду та особливості реакції на навколишній світ, які детермінуються економічними та політичними умовами в історичному аспекті».

Менталітет тісно пов'язаний з концептосферою народу. Однак ці поняття – не тотожні за своєю сутністю та вимагають різних підходів до вивчення та опису. Дослідники дотримуються думки, що концептосфера – це сфера знань, сфера думок, просторове утворення. Концептосфера, на думку Й. А. Стернина, певною мірою визначає менталітет народу. «Ментальні одиниці, які утворюють національну концептосферу, є основою утворення когнітивних стереотипів – суджень про дійсність. З іншого боку, національний менталітет направляє динаміку формування та розвитку концептів – існуючі стереотипи впливають на зміст концептів, визначають оцінку явищ та подій, які фіксуються концептом». Формується концептосфера поступово через пізнавальну та комунікативну діяльність особистості.

Сукупність концептів нації утворює концептосферу. Дослідники вважають, що концептосфера має впорядкований характер: концепти, які утворюють концептосферу, за певними ознаками вступають в системні відношення подібності, або розбіжності в ієрархії з іншими концептами. Таким чином, ми розглядаємо концепт, як елемент концептосфери, як складову процеса пізнання дійсності індивідом, як одиницю інформації про світ.

Культура народу вербалізується в мові, саме мова акумулює ключові концепти культури. Створена мовою картина світу – це суб’єктивний образ об’єктивного світу, вона несе в собі риси людського світосприйняття, тобто антропоцентризму, який пронизує всю мову.

Тоді концепти – ніби згустки національно-культурних смислів, «ланки культури», за словами Ю. С. Степанова. Їх вивчення допомагає виявити особливості світосприйняття народу, уявити концептуальну та національну картини світу.

РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНА ТА СЕМАНТИЧНА ПРИРОДА ЛЕКСЕМИ «ВЛАДА»

Дослідження концепту «влада» як універсальної концептуальної домінанти, яка «пронизує» всі сфери суспільного життя, будується на базі функціонально-прагматичного підходу, який дозволяє описати мовні факти у напрямку від мовленнєвої діяльності – крізь мовну систему – до когнітивно обрамленої дійсності.

2.1 Семантична організація концептуального поля «влада»

Перший етап аналізу концепту передбачає вивчення лексикографічних джерел: аналіз тлумачних, етимологічних, енциклопедичних словників. З метою з’ясування внутрішньої форми концепту звернемось до його етимології. Так відомості «Етимологічного словника української мови» свідчать про те, що слово «влада» - запозичення з польської або чеської мови; wladza, wladac, яким відповідають українські форми з повноголосною основою волод - , можна розглядати як чехізм (чеське vlada «влада, керівництво, уряд»), але не обов’язково: скоріше за все воно постало на польському ґрунті самостійно з wladac (ХV ст.) зі значенням «правитель».[24, 409] Українське слово «володіти», як і польське wlodac, wladac, wlodarz «володар», чеське vlasti «правити, володіти» походить із праслов’янського *volodĕti «володіти, правити, керувати» [24, 419]. Таким чином, історія виникнення слова «влада» дозволяє зафіксувати час формування концепту.

Еволюцію домінантних ознак досліджуваного концепту визначає лексикографічний аналіз, проведений на матеріалі словників різних часових зрізів. «Словник староукраїнської мови XIV – XV ст. фіксує слово «власть» церковнослов’янського походження, де виділяються такі лексико-семантичні варіанти: 1. Влада (право підпорядковувати свої волі кого-небудь або щось). 2. Держати у своїй владі (у власність мати щось).[57, 86] Історичний словник Є. Тимченко фіксує існування в українській мові паралельних форм «власть» та «влада» з такими лексико-семантичними значеннями: сила (мати владу над кимсь), право (право керувати), воля (підкорити своїй волі).[68, 38] «Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.» фіксує два слова на позначення поняття «влада», одне з яких має польське походження (стп. wladza), інше церковнослов’янське (цсл. власть), які мають ідентичні значення: 1. Право підпорядковувати своїй волі кого або що-небудь. 2. Органи, представники влади, уряд. 3. Могутність, сила, міць. 4. Панування над ким-, чим-небудь. 5. Об’єкт власності, володіння [59, 87-88]

Семантичні компоненти слова влада, виділені в результаті лексикографічної інтерпретації, засвідчують наявність загальної системи концептуальних ознак, які конструюють цей образ в наївній картині світу: право, сила, вплив, воля, володіння.

Ядро концепту найкраще віддзеркалює семантика ключового слова (лексеми), яке вербалізує концепт. Найбільш повне уявлення про семантику лексеми, яка репрезентує концепт, дає зіставлення статей тлумачних та енциклопедичних словників різних періодів. Саме цей етап аналізу зазвичай вважають базовим у вивченні концепту.

Тлумачні словники останніх років виділяють від 3 до 5 семем в структурі слова «влада». Так, наприклад, «Словник української мови» виділяє такі семеми лексеми «влада»: «1. Право керувати державою, політичне панування; 2. Керівні, державні органи, уряд; 3. Право та можливість розпоряджатися, керувати ким-, чим-небудь. 4. Сила чого-небудь, могутність» [58, 701]. Новий тлумачний словник української мови фіксує такі самі значення влади, а тлумачний словник-мінімум української мови окрім зазначених вище дає й таке визначення влади: форма управління країною, державний лад [55, 70]. Тлумачний словник української мови (укладач Т. В. Ковальова) виділяє такі лексико-семантичні значення слова «влада» : 1. Право управління державою, політичне панування. 2. Права і повноваження державних органів. 3. Органи державного управління, уряд. 4. Право і можливість розпоряджатися, управляти, керувати ким-, чим-небудь. 5. Могутність, сила.

На базі аналізу лексикографічних відомостей можна виділити кілька гіперсем парадигми слова влада: право (як можливість або повноваження); сила; вплив; особа, наділена владою; система органів управління. Ці гіперсеми, які також можна вважати базовими ознаками концепту, «пронизують» всю історію слова та відбивають соціальні та культурні аспекти його когнітивного світу. Вони структурують простір «влада» та розділяють на дві концептуальні зони: влада – система, влада – вплив.

Розширюють уявлення про поняття «влада» відомості з «Політичного енциклопедичного словника» та «Філософського енциклопедичного словника», за якими влада являє собою центральне, організаційне начало політики, це засіб здійснення політики. Універсальними властивостями влади вважається її наявність в усіх сферах суспільних відносин та політичних процесів, а також можливість її впливу на всі види діяльності людей.

Слід зазначити також особливе вольове відношення суб’єкта влади до об’єкта цього відношення, змістом цього відношення є спонукання до дії, яку об’єкт влади має виконати за бажанням суб’єкту. Саме тому поняття «влада», як і сама влада, виникає в стосунках між людьми та групами людей, суспільством та його частинами, тобто суб’єктами, наділеними свідомістю та волею, здатністю діяти. Основними структурними елементами владних стосунків є суб’єкт влади – агент, який виступає причиною зміни (можливої зміни) дій іншого агента (об’єкта), та об’єкт влади – агент, зміни діяльності (свідомості) якого є наслідком впливу з боку суб’єкта. За відсутності каузального зв’язку між акторами жодні стосунки не можуть уважатися «владними». Результат влади – підкорення об’єкту. Для його досягнення можуть використовуватися різні інструменти: погроза, безпосередній фізичний примус, маніпуляції, переконування та ін. У будь-якому разі результат влади виявляється через зміни в самому об’єкті, в його свідомості та/або поведінці.

Ідею суб’єктивізму прояву влади переконливо обґрунтовано у «Соціологія: короткий енциклопедичний словник»: це спроможність соціального суб’єкта здійснювати свою волю за допомогою різних ресурсів та технологій (авторитету, сили, традицій, законів тощо). Сама природа відносин, відносин залежності, незалежності та взаємозалежності між усіма рівнями соціальної суб’єктності, і є основою універсалізму влади [62, 80]. З такої позиції влада являє собою самостійні суспільні відносини, та виступає певним мірилом, крізь призму якого ми можемо зрозуміти особливості та сенс інших соціальних відносин.

Владу іноді розглядають як авторитет, здатний створити підпорядкування [63, 87]. Однак тут спостерігаємо суттєву відмінність: авторитет – це обов’язково добровільне підпорядкування чи передача своєї волі іншим, а влада – це і силова система, яка не властива авторитету. Система влади у суспільстві починається з людини. Людині самій належить обирати того, хто від її імені стане біля керма влади, створюватиме закони і сам у першу чергу виконуватиме їх. Отже, механізм реалізації влади спирається як на повноваження суб’єкта, так і на його авторитет.

Влада існує та функціонує не тільки в різних сферах суспільного життя, а й на трьох рівнях його соціальної структури: суспільному, яке охоплює найбільш складні соціальні та політичні відносини; публічному або асоціативному, який об’єднує колективи та відносини в них та особистому (приватному), в невеликих групах та т. ін.

Влада як наукове поняття включає компоненти «вплив», «контроль», «авторитет», проявляється як багатоаспектне явище, що виявляється в різних сферах людської діяльності, звідси і розмаїтість видів влади (адміністративна, економічна, політична, духовна, військова влада; види державної влади – законодавча, виконавча, судова; четверта влада (преса)). Неправомірно говорити про владу стосовно однієї людини або інституції, влада – це завжди відносини, взаємодія, влада когось над кимсь. Таким чином основними валентними маркерами лексеми влада будуть позиції суб’єкта й об’єкта влади.

2.2 Лексична репрезентація концепту «влада»

За основу дослідження структури концепту та особливостей його вербалізації нами було взято положення про те, що концепт – це складне, багатошарове утворення (Ю. М. Караулов). Використання польового підходу дає можливість більш глибоко досліджувати мовний матеріал, зняти протиставлення лексики, морфології, синтаксису за умови взаємодії одиниць цих категорій для вираження подібного значення.

Концептуальне поле «влада» у його лексичному втіленні являє собою семантичні поля, згруповані за принципом функціонально-семантичної спільності, у яких дається більш вузька сегментація дійсності. В основі організації такого семантичного поля лежать різноманітні типи відносин – словотвірні, родо-видові, синонімічні, антонімічні, які структурують семантичне поле за вертикаллю. Окрім того, таке структурне утворення являє собою угруповання глибинного рівня, для якого є характерною замкнутість, цілісність, оскільки вихідним є зміст цілого. При проведенні аналізу концепту «влада» враховується те, що лексична система є лише частиною вербалізованої концептосфери, для репрезентації якої існують різні способи: від окремих лексем, фразеологічних сполучень, вільних словосполучень і речень висловлювань, що несуть типові пропозиції, до текстів. Отже, при дослідженні концептуального простору важливим є визначення лексико-семантичного поля, у якому елементи об'єднано насамперед за спільністю позамовних зв'язків і відносин.

Аналіз лексикографічних джерел дозволяє зробити висновок про те, що структура концепту «влада» може бути представлена у вигляді сукупності концептуальних зон, вилучених з ядра, вираженого лексемою «влада»: «влада – система» і «влада – вплив». При аналізі враховується, що постійні зміни в суспільно-політичному житті впливають на якісний склад концептуальних зон, внаслідок чого вони вбирають у себе нові мовні факти, які репрезентують досліджуваний концепт і раніше не мали відношення до політичного словника, а також запозичені з концептосфери політики інших мов. Таким чином, концептуальне поле «влади» залишається відкритим і постійно поповнюється новими лексемами.

До ядра лексико-семантичного поля, покладеного в основу вивчення концепту, належать лексичні одиниці, для яких характерним є найширше вживання. У структурі концепту ми виділяються зони близької, далекої і крайньої периферії; підставою для належності одиниці до тієї чи іншої зони периферії є ознака, що «актуальна для сучасного громадського життя». Неактуальні одиниці найчастіше знаходяться на далекій або крайній периферії. Безумовно, усі види периферії, а також ядро не відділені одне від одного чіткими межами.

2.2.1 Комунікативно-функціональний опис концептуальної зони «влада система»

Лексична репрезентація концептуальної зони «влада – система» є сукупністю лексики суспільно-політичного змісту, як правило, термінологічного характеру, що подає номінації законодавчих структур (Верховна Рада, уряд, парламент, Кабінет Міністрів та ін.), самі закони, розпорядження, які визначають і регулюють правила поведінки особистості, суспільства, держави і її окремих інститутів ( Конституція України, Закон України Про державну службу тощо ), номінації різних державних посад (президент, прем’єр-міністр, депутат Верховної Ради, спікер, суддя, прокурор тощо ), органів і установ, що здійснюють владно-політичні і владно-адміністративні функції (Міністерства, Центральна виборча комісія, Генеральна прокуратура, Пенсійний фонд, Податкова адміністрація, Рада юстиції, Рада національної безпеки та оборони тощо), номінації судових посад (Голова верховного суду, генеральний прокурор та ін.), інстанцій, а також закони, документи, відносини. Ця частина концептуальної зони "влада система", по-перше, знайшла своє відображення в лексикографічних джерелах, по-друге, найбільш часто відображається в засобах масової інформації.

Вербалізацію близької периферії концептуальної зони – «влада – система» представлено мовними засобами, які номінують різні законодавчі функції (прийняття Конституції, затвердження змін до Конституції, утвердження законів, кодексів, видання декретів тощо), установчі функції (призначення на посаду Президента, Прем’єр-міністра України, Генерального Прокурору України тощо), контрольні функції (прийняття рішень, виявлення порушень, регулювання підприємницької діяльності тощо), бюджетно-фінансові повноваження (прийняття Державного бюджету України, регулювання системи податків, встановлення статусу національної валюти, фінансування господарської діяльності тощо) та інші повноваження законодавчої, виконавчої і судової влади (ратифікація міжнародних договорів України, визначення основних напрямів зовнішньої політики України, забезпечення державного суверенітету, оголошення військового стану, захист прав та свобод громадян України, забезпечення дотримання принципів демократії тощо). Аналізована частина концептуальної зони є досить "академічною" і менш підвладна "сплескам" змін, що торкаються іншої області концепту, хоча, безумовно, корінні зміни в суспільно-політичному житті торкаються ядра і близької периферії концептуальної зони влада - система" у першу чергу. Далеку периферію концептуальної зони влада - система" репрезентовано словами і словосполученнями: а) які відображають законодавчу владу (депутат, депутатські групи, повноваження народних депутатів, фракції, спікер (Голова Верховної Ради) тощо); б) найбільш часто вживані в процесі діяльності виконавчої влади (нормативно-правові акти, резолюція недовіри, принцип законності, принцип гласності тощо); в) мовні репрезентації, які вербалізують функції судової галузі влади (рішення в цивільній справі, право на захист, апеляційне оскарження, постанова суду, розгляд справи тощо).

Під час дослідження концептуальної зони «влада – система»ми дійшли висновку, що межі ядерної та периферійних зон досліджуваного концепту є незамкнутими та нестійкими за своїм складом, оскільки, по-перше, концепт, як одиниця структурованого знання має певну, проте не стійку організацію, по-друге, під час функціонування, концепт актуалізується в різних своїх складових частинах та аспектах. Під час дослідження репрезентованої лексичними засобами концептуальної зони «влада – вплив», важливо зауважити, що на сьогодні велика кількість суспільно-політичної номінації державної системи політичного управління в Україні все ще знаходиться в процесі змін та становлення, тому відновлюється лексика, яка ще донедавна вважалась архаїчною (губернатор, голова, намісник, волость тощо), активно функціонують деякі номінації радянського періоду (громадянин, виконавчій комітет та ін.), з’являється велика кількість запозичень (мер, інаугурація, сейм, спікер, електорат тощо).

На думку багатьох лінгвістів, які досліджують політичну лексику та термінологію (Є. І.Шейгал, С. А.Дроздова, С. В.Єрмаков, Л. Є.Бессонова), враховуючи те, що політичний процес в нашому суспільстві орієнтований на світові економічні та політичні відношення, можна прогнозувати укорінення інтернаціональної політичної лексики та термінології. Слід також зазначити, що в наш час нові терміни, які репрезентують ядерні шари досліджуваних зон, сприяють заповненню лакун, пов’язаних з політичним, державним устроєм нашої країни за демократичною моделлю. Однак необхідно навести ще й іншу, протилежну думку дослідниці С. А.Дроздової, яка вважає, що «… нові найменування мають представити нові вербалізовані концептуалізації, які найоптимальнішим чином обслуговують доктрину влада заможних…».

Аналіз фактичного матеріалу показує, що в концептуальній зоні «влада система» опозиція «влада – народ» (за допомогою якої концепт «влада» перетинається з концептом «суспільство»), що реалізується через певну ідеологічну спрямованість політичних термінів, а також за допомогою цілеспрямованого добору оцінної лексики. Таке протиставлення в засобах масової інформації, як правило, набуває форми «свої – чужі».

Порівняно з рештою ознак, співвіднесення зі «своїми» та «чужими» представлено в мові найяскравіше. На нашу думку, це свідчить про те, що боротьба за владу як прихована домінанта передбачає боротьбу будь-якої опозиції за вплив на народ, а ця боротьба врешті-решт визначає тематичну палітру політичного мови в кожну конкретну історичну епоху.

Поділ світу на «своїх» та «чужих» є одним з основних процесів процесів мисленнєвої діяльності індивіда. Зазвичай, протиставлення «свої (народ) – чужі (влада)» в ціннісному плані інтерпретується в опозиції «погані гарні» з різко негативною оцінкою всього, що належить «чужим (поганим)», та позитивною оцінкою «свого (гарного)». Цей процес яскраво відображений в засобах масової інформації.

Концептуальна будова зони «влада – система» репрезентована в різних типах зовнішніх зв'язків слів – синонімічних, антонімічних, словотвірних тощо. З точки зору тотожності значень у концептуальній структурі «влади» ми виділяємо ряд семантичних синонімів, або квазісинонімів, які являють собою слова близькі за значенням, проте не тотожні. На думку Ю. Д. Апресяна, квазісиноніми мають велику спільну частину, проте не збігаються повністю. Існують такі типи сполучуваності квазісинонімів: 1) повна тотожність сполучуваності; 2) перехресна сполучуваність; 3) повна розбіжність сполучуваності. Квазісинонімами поняття «влада» є лексеми «вплив», «авторитет», а також словосполучення «система органів державної влади», яке є гіперонімом родо-видової кореляції. Цей гіперонім має ряд согіпонімів (Верховна Рада, парламент, уряд, виконавчій комітет та ін), більшість яких має кілька гіпонімів.

Крім цього, явище квазісиномії досить часто спостерігаємо у прикладах, які дають інформацію про протиставлення «своїх – чужих»:

«У будь-якій країні влада та опозиція борються за голоси виборців та намагаються довести привабливість свої поглядів та ідей».

У таких прикладах, на нашу думку, поняття «влада» та «опозиція» представлені в якості кореляції «частина – ціле», яке у підсумку дає тотожність значень:

«У нашій країні опозиція розвивається не через внутрішній потенціал, а за допомогою влади. Влада не забуває про неї, то ховається, то боїться, то йде у наступ. Певні різновиди опозиції вона породжує сама… Поки що влада та опозиція, наче сіамські близнюки…»;

Крім того, своє відображення концептуальна побудова зони «влада – система» знаходить в антонімічних зв’язках. Провідну роль у цих відносинах грає прагматична антонімія, що допускає можливість різного лексичного наповнення антонімічної пари відповідно до мінливої політичної ситуації (народ – парламент, влада – народ). Специфіка прагматичної антонімії полягає не стільки в її нестабільності, скільки в тому, що її семантичне підґрунтя складає ідеологічна опозиція «свій – чужий». Це явище, на думку вчених, порушує логічні закони мови, за якими президент – парламент, народ уряд ніяк не можуть вважатися антонімами: у їх семантиці немає протилежних денотативних компонентів.

При аналізі матеріалу ЗМІ, що демонструє контекстне вживання лексеми «влада», а також будь-яких інших елементів, які складають близьку та далеку зони, спостерігаємо тенденцію до використання таких концептуальних ознак, що представлено у семах лексеми «влада», як «система державних органів», «структура» і «особи», що, на наш погляд, свідчить про соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві, можливо, про втрату авторитету представників влади і за рахунок цього зближення влади та суспільства: «Ужгородська влада відмовила голові Закарпатської ОДА Олегу Гаваші в приватизації службової квартири» «Упродовж цих 10 років влада сперечалась з власниками місцевих пансіонатів, хто відповідальний за це і хто має захистити берег» у значенні «особи»; «Вивільнений та наявний потенціал органів державної влади слід скерувати на виконання суто державних повноважень, розвиток соціально орієнтованої економіки, розбудову збройних сил, створення ефективної системи національної безпеки…» у значенні «система державних органів».

Концептуальне значення слова "влада" яскраво виявляється в синтагматиці. Реальні чи асоціативні зв'язки слова актуалізують у його значенні семи, які експлікують поняття "влада", що утворюються в індивідуальній свідомості особистості.

При дослідженні концептуальної зони «влада – система», репрезентованої лексемою «влада» зі значенням «органи державного управління», виявляються більш чіткі часові параметри, які фіксуються в атрибутивній сполучуваності, що відбивають послідовність зміни суб'єктів влади: теперішня, попередня, нова, майбутня, а також : законодавча, виконавча, судова, політична, народна, опозиційна тощо. «Влада» у значенні «особи» представлена такими способами, як: порядкові числівники (третя, четверта влада тощо), атрибути з узагальнювальними значенням (будь-яка, кожна, наша, офіційна, революційна, прогресивна, відкрита, гарна тощо), різні метафори (рівні, гілки, коридори влади тощо), складні субстантиви (двовладдя, багатовладдя тощо).

Лексема "влада" у значенні "органи державного управління" здатна сполучатися з кількісними числівниками і займенниками (дві, три, всі влади). Окрім того, синтагматичні зв'язки визначають розвиток конототивного змісту слова «влада» як «системи», не властивого цьому слову в загальновживаній мові (владна вертикаль, владний Олімп, трикутник влади, піраміда влади тощо.).

Велике значення у концептуальній зоні "влада – система" має персоніфікація, завдяки якій владу представлено як суб'єкт (влада думає, рішає, змагається, ігнорує) сила і розум якого оцінюється в першу чергу (безпорадність, недієздатність теперішньої влади, влада сильна, як ніколи –оцінка сили; підступна влада, цинізм влади – оцінка характеру).

Влада як об’єкт управління може бути отримана, передана, завойована, втрачена. Незалежно від змісту та характеру подій вона є метою боротьби або існування в суспільстві (мати, отримати, передати, захопити, завоювати, втратити владу, відмовитись від влади, претендувати на владу, мріяти про владу, зловживати владою тощо). У цьому випадку влада може мислитись як фізичний предмет з чіткими межами, який може вміститися в руках та бути переміщеним в просторі. Визначивши місце знаходження влади у просторі, ми можемо говорити про розташування інших суб’єктів щодо неї (бути при владі, під владою, іти до влади, знаходитись біля влади, пересуватись до влади, потрапити під владу, рватися до влади та ін. ).

2.2.2 Комунікативно-функціональний опис концептуальної зони «влада вплив»

Концептуальна зона «влада – вплив» є більш динамічною структурою в порівнянні з концептуальною зоною «влада – система», що говорить про наявність активного дієвого компонента. Вербалізована концептуальна зона містить у собі слова і словосполучення, що характеризують різні владні політичні відносини і мають імпліцитні семи «право», «вплив», «діяння», об'єднані гіперсемою «влада». Структура досліджуваної зони також має ядро і зони близької і далекої периферії.

Ядро концептуальної зони «влада – вплив» утворює сукупність суспільно-політичної термінології, що являє собою, на наш погляд, термінологічні синоніми імені цієї зони і характеризує політичні владні відносини різного ступеня і якості (експансія, протекторат, геноцид, панування, підкорення, диктатура, управління тощо).

Близьку периферію концептуальної зони "влада – вплив" утворюють слова і сполучення слів з потенційною владною семантикою найменування політичних явищ, для яких є можливою синонімічна заміна на слово «влада» у значенні «вплив», «права» (лобіювання, тиск, політика знищення, маніпуляція свідомістю громадян, контроль тощо).

Далека периферія концептуальної зони «влада – вплив» є словами і словосполученнями, як правило, такими, що не мають владної семи у складі лексичного значення, але побічно вказують на владу (насамперед, це метафоричні вказівки на різні політичні події, політиків тощо). Передбачається, що зона далекої периферії являє собою інтерпретаційне поле, що відбиває витлумачення окремих концептуальних ознак і їхніх сполучень у вигляді тверджень, засад свідомості.

Концептуальний аналіз виділених зон, що беруть участь у створенні образу влади, дає можливість визначати:

1) дієві інтерпретаційні концептуальні ознаки (назви реальних політичних подій (Бліц-візит міністра оборони США, депозиція тарифів, інаугурація Леоніда Черновецького тощо), назви політичних подій, що одержали метафоричну журналістську інтерпретацію в пресі (бджолині олігархічні вулики, розбите корито довіри, кредитна дірка від реформаторського бублика тощо);

2) суб'єктні інтерпретаційні концептуальні ознаки (у цьому полі інформації провідну роль відіграють власні імена (імена провідних політиків України, а також країн зарубіжжя, діяльність яких впливає на хід політичних процесів (Л. Д. Кучма, ВА. Ющенко, В. В. Путин та ін.), представники різних суспільно-політичних партій, течій, організацій, політичних явищ у метафориці (крім слів із узуальною оцінкою, досить часто знаходять своє застосування оказіональні оцінні слова: янучари, ющі, бютівці, жирики). Серед оцінних неологізмів, що з'явилися останнім часом, переважають негативно-оцінні, що включають лексеми зі зневажливим, іронічним забарвленням. Зміни, що відбуваються в суспільстві, безумовно, приводять до змін у лексичній системі мови, що виражається насамперед у деактуалізації значень, деідеологізації лексики, деполітизації деяких політичних термінів, активізації деяких семантичних моделей, що виражають оцінку особистості як суспільного явища, метафоризації, як характеристики оцінки політичної ситуації (О. П. Єрмакова). Для виявлення цієї концептуальної ознаки досить часто в прикметниках, похідних від імен, оцінна ознака денотата актуалізується як одна з ядерних сигніфікативних ознак значення (януковичівські прокурори, порошенківські політичні противники, ющенковские ряди, тимошенківські принципи тощо).

До крайньої периферії концептуальних зон «влада – система» і «влада – вплив» належить інформація про різні суспільно-політичні явища, які на певному етапі «минули» або «минають» у процесі зміни політичної влади, а також метафоричні характеристики влади, які раніше досить часто вживалися при описі суспільних явищ з позиції політичної епохи, яка «минає», і зараз дещо трансформувалися, але зберегли колишню семантику (Міська Рада народних депутатів, З’їзд народних депутатів СССР, а також: світовий жандарм (плантатор), могильщик, спецслужба, дядя Сем, рука Москви тощо).

У підсумку можна констатувати наявність в структурі досліджуваного концепту в «науковій» картині світу ознак, які «пронизують» всю історію розвитку концепту «влада»: закон, сила (могутність), вплив, система державних органів, особи. Ці ознаки утворюють концептуальні зони досліджуваного концепту: «влада – система» (закон, система державних органів, особи) та «влада – вплив» (сила та вплив). У кожній концептуальній зоні, репрезентованій лексичними засобами, існує своя «зональна» область ядра та периферії. Ядро кожної концептуальної зони представлено перш за все термінологією, яка утворює первинні ознаки концепту та називає явища, найбільш актуальні на сьогоднішній день. Зона периферії неоднорідна за свої складом та поділяється на ближню та дальню. Зона ближньої периферії репрезентована часто вживаними словами та стійкими словосполучен

Здесь опубликована для ознакомления часть дипломной работы "Пути и этапы развития экономической терминологии во французском языке". Эта работа найдена в открытых источниках Интернет. А это значит, что если попытаться её защитить, то она 100% не пройдёт проверку российских ВУЗов на плагиат и её не примет ваш руководитель дипломной работы!
Если у вас нет возможности самостоятельно написать дипломную - закажите её написание опытному автору»


Просмотров: 656

Другие дипломные работы по специальности "Иностранный язык":

Studies lexical material of English

Смотреть работу >>

The socialist workers party 1951-1979

Смотреть работу >>

Французские заимствования в испанском языке

Смотреть работу >>